Каченовский Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Каченовский Михаил [Справочник-дайджест] 23 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КАЧЕНОВСЬКИЙ Михайло Трохимович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Критик, перекладач, історик, видавець. Псевдонім – З. Доленг-Ходаковський.

З міщанської родини.

Народився 1 (12) листопада 1775 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 19 квітня (1 травня) 1842 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований

на Міуському цвинтарі.

Закінчив Харківський колегіум (1788).

Служив в Катеринославському козачому рушенні (1788-1793), Харківському магістраті (1793-1795), Таврійському гренадерському полку (1795-1796), Ярославському піхотному полку (1796-1801), працював бібліотекарем (1801-1808), керівником канцелярії (1808) О. Розумовського, викладачем Московських академічної гімназії і університету (1805-1837), ректором Московського

університету (1837-1842).

Академік Російської (1819) та Петербурзької академії наук (1841).

Член Товариства любителів російської словесності (1819).

Засновник т.зв. скептичної школи в історіографії, закликав переглянути російську історію, критикував «Історію держави Російської» Карамзіна.

Друкувався в журналах «Вісник Європи», «Новини російської літератури», «Наукові записки

імператорського Московського університету», «Іппокрена», «Праці Товариства любителів

російської словесності».

Як літератор дебютував в журналі «Іппокрена» оповідкою «Відпускна жайворонку» (1799).

Потім настала черга вірша «Відчуття після прочитання «Орла» (1799), «Паралельні місця в

російських літописах» «Про джерела для російської історії», «Короткий випис про первісні

народи, які мешкали в Росії» (усі – 1809), статей «Погляд на успіхи російського красномовства в

першій половині поточного століття», «Розмірковування про хвальні слова Ломоносова» (обидві –

1812), «Дещо про прадавню російську нумізматику» (1817), «До панів видавців «Українського

вісника» (1818), «Від київського мешканця до його товариша» (1819), «Історичний огляд

прадавнього російського законодавства» (1822).

Наш земляк – автор книг «Учбова книга давньої грецької мови» (1807), «Два розмірковування про

шкіряні гроші й Руську правду» (1849).

К. також видав «Бібліотеку повістей і анекдотів» (1816-1817).

Переклав Р. Блумфільда, Н. Леонара, А. Коцебу, В. Скотта, К. Віланда, Д. Байрона, «Грецьку

хрестоматію Якобса».

Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Бодянський, А. Антонський-Прокопович, В.

Жуковський, С. Глинка, С. Аксаков, М. Дмитрієв, В. Ізмайлов, К. Аксаков, М. Погодін, І. Аксаков, М. Писарєв, М. Станкевич, Т. Грановський, І. Давидов, С. Строєв, С. Соловйов, К. Рульє, Д.

Дашков та ін.


***

УСВІДОМЛЕННЯ ОБОВ’ЯЗКУ, з життєвого кредо М. Каченовського

Ясне усвідомлення свого обов’язку – понад усе.

ГЕНЕРАЛ ПРОЇХАВ, І ВСЕ ЗАТИХЛО, з статті М. Каченовського «Від київського мешканця

до його товариша»

У нас в Києві, як і скрізь, з жадібним задоволенням читають Історію держави Російської...

...Кожен погодиться зі мною, що важливий доробок цей матиме корисний вплив на розуми і що

кожен ревно думаючий син Росії повинен прийняти його з відчуттям вдячності. Ось моя думка, ось думка багато наших знайомих.

Але віддаючи належну справедливість праці і таланту, я вельми не згоден із закоренілими

поклонниками, які турбуються єдино про те, аби божок їхній всім і кожному здавався ідолом, який

не помиляється, мов тибетський Далай-лама.

...Вийшла Історія держави Російської, і негайно панове редактори журналів, кожен у свою чергу, віддали честь їй високопарним вітанням, як військові караули генералові... Генерал проїхав, і все

затихнуло. Жоден з редакторів не осмілився, прочитавши творіння, сказати щось ділове, корисне

або хоч цікаве для публіки (якщо не для автора, бо він може й не читати рецензій)!

...Не знесу, не стерплю, не допущу, і на перший раз, до сорому столичних ваших журналістів, почну розглядати передмову до Історії держави Російської, в якій багато місць захоплюють мою

душу, але де також є дещо таке, що вводить слабку мою голову в спокусу критиканства. Ти

перший одержиш моє писання з повним правом надрукувати його де завгодно...

ГРЕК ЗА ПОХОДЖЕННЯМ, з статті В. Ремарчука «Каченовський Михайло Трохимович»

Походить з незнатної й небагатої сім’ї виноторговця грека Трохима Дем’яновича Качоні. До

чотирнадцятирічного віку вчився латинській і грецькій мовам в Харківському колегіумі (де й

змінив прізвище на Каченовський).

…На посту ректора пробув п’ять з половиною років, аж до своєї раптової смерті. У цей період в

університеті відбувся захист першої в Росії докторської дисертації з математики (М. Зернов.

«Міркування про інтеграцію рівнянь з приватними диференціалами», 1837).

12 вересня 1837 р. митрополит Московський Філарет освятив будинкову церкву св.

великомучениці Татіани, було закінчено будівництво хімічної лабораторії (1838).

У травні 1842 р. в друкарні університету віддрукували перше видання «Мертвих душ» М. В.

Гоголя. «З студентами взагалі строгий і вимогливий, йому, разом з тим, ніколи не була чужою

розсудлива поблажливість».

Будучи прекрасним сім’янином, Каченовський «жив в невеликому дерев’яному будинку в

Сущевській частині Москви, куди з такою насолодою з’їжджалися ті, хто любив і самого його, і

його розумну, повчальну бесіду».

ПРИРОДЖЕНИЙ СКЕПТИК, зі спогадів І. Гончарова

Особовий склад наших професорів був надзвичайно вдалим… Першим визнали ми – і за віком, і за

достоїнства – М. Т. Каченовського. Це був тонкий аналітичний розум, скептик у питання науки і

частково, здається, в усьому. На додаток – строго справедлива і чесна людина. Він читав російську

історію і статистику; проте у нього була маса знань і в інших напрямках. Він знав давні і нові

мови, іноземну літературу, однак найширшою його обізнаність залишилася з історії і сього, що

входило в її сферу, – археології тощо. Найдужче… він кохався на етнографії. Особливу симпатію

він мав до польських істориків (сам він був родом з Малоросії і демонстрував відверту

прихильність до своїх земляків) і літописців. І втомлював же він нас подробицями походження

одних народів і племен від інших!

…Не пам’ятаю подробиць їх змагання – пам’ятаю лише, що Пушкін гаряче обороняв

автентичність давньоруського епосу, а Калиновський встромлював в нього свій нещадний

аналітичний ніж. …Він відкидав участь будь-яких сентиментів у вивченні історії, і розбирав її

холодною критикою, буцімто анатомічним ножем труп. Місця священним, патріотичним почуттям

– в науці для нього не існувало.

…Всі, хто слідкував за безупинною ниткою його історичних оповідей, слухали з глибокою

зацікавленістю цей тонкий аналіз, в якому сам професор ніколи не доходив до синтезу. Останній

виникав у слухачів сам собою, по закінченні лекцій чи лекції.

…Історію читав так, буцімто зазирав в неї глибоко, ніби в безодню, крізь свої критичні окуляри.


СУМНІВАВСЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІСТОРІЇ, з кореспонденції «Тихіше стягуйте з стародавніх

ідолів вбрання» на ng.ru

А ось персонаж російський, але по-своєму не менш екзотичний, ніж Сунь Ятсен. Історик, перекладач, критик, професор Московського університету Михайло Каченовський накликав на

себе і академічну критику, і службові гоніння тим, що заперечував достовірність стародавньої

російської історії – точніше, літописів як головного джерела знань про неї.

У УКРАЇНЦІВ І РОСІЯН СПІЛЬНИХ ПРЕДКІВ НЕ БУЛО, з дослідження М. Пилипенка

«Завжди мав власну точку зору»

Каченовський вважає початок літопису Нестора вигаданим і вважає, а його складання відносить до

дати, не раніше XIII-XIV сторіч. Обстоював точку зору про неможливість написання «Руської

Правди» до IX століття й заперечував існування на Русі шкіряних грошей.

Далі він знаходить, що слов’янороси прийшли не з берегів Дунаю і мали різне походження: великороси, на його думку, походять від оботридів і вільців та переселилися з гірської частини

Прибалтійського краю; малороси належать до хорватської народності й спочатку жили в

Прикарпатському регіоні.


БРИТВА ПАРНАСЬКА, з розвідки В. Кошелєва «Костянтин Батюшков. Подорожі і пристрасті»

Йому (Каченовському М. Т. – авт.) ледь за тридцять, а серед друзів він набув репутації «діда», анахорета, буркотуна й уїдливої людини.

В листах Батюшкова 1810 року знаходимо досить утішні характеристики. Виділяючи його з

літературного оточення, поет зауважує: Каченовський «їх розумом всіх обібрав, та і свій на якийсь

час заховав до кишені».

І в іншому місці: «Каченовський, бритва Парнаська, рідний брат Фрерона, проте моральності

прекрасної, людина істинно добра».

Ця характеристика особливо примітна на тлі тих уїдливих епіграм, які адресували «бритві

Парнаській» московські приятелі.


ЖАЛЬ, НЕ БУВ ПРИСУТНІЙ КАЧАНОВСЬКИЙ,* з відкритого листа П. В’яземського «Про

літературні містифікації «

З деякого часу містифікації увійшли в моду в коді нашої літератури, і бідні читачі, жертви

авторських витівок, не знають, кому і чому вірити.

…За обов’язок вважаю допомогти легковірним читачам, засвідчивши, що я, той, що нижче

підписався, законний і єдиний Видавець «Бахчисарайського фонтану», не мав ніколи розмови, подібної надрукованій в 5-ій книжці «Вісника Європи», і зроду мати не міг, та й надалі мати не

можу...

Признаюся відверто, що з перших прийомів уявного мого співбесідника обернувся б я до нього

спиною, облишивши подальші заперечення, бо не вмію виносити холоднокровно марнослів’я, особливо ж того, яке навіть і не вдягнулося у ввічливість елементарної освіченості.

…Проте Видавець «Бахчисарайського фонтану» є особа визначена, і, отже, у відношенні до нього

не може бути невизначеності. Втім, якщо захотіти, то можна б легко й до особи без образу

«Вісника Європи» застосувати риси знайомі.

…Головною і єдиною спонукою моєю було викрити фальсифікацію розмови, надрукованої

«Вісником Європи», а тому не буду досліджувати всі нісенітниці, сказані і Класиком, і уявним

Видавцем. Моя справа тільки відхилити від себе погану славу; надаю користуватися нею

безтурботно, кому належить вона за правом.

Між іншим, доводиться тут відзначити безневинне визнання Класика «Вісника Європи» і

приятелів його, що Класик моєї передмови – зовсім не класик! Слава богу, що здогадалися!

Звичайно ж, він не класик в дійсному значенні, гідний пошани; проте класик в фальшивому сенсі, гідний осміяння!

Дозволю собі ще одне зауваження. Класик «Вісника Європи» запевняє, що для моєї розмови

публіка довго чекала «Бахчисарайського фонтану». Шкода, що видавець «Вісника Європи», ординарний професор Московського університету Михайло Трохимович Каченовський, не був

третім при …розмові: з благородною відвертістю, властивою чесній людині, він краще за інших

міг би пояснити своєму Класикові дійсні причини, що уповільнили появу моєї розмови, а з нею й

«Бахчисарайського фонтану».

Не бажаючи з свого боку подавати нових зачіпок для продовження містифікацій й вважаю

обов’язком честі захистити себе від неприємного примушення відповідати іноді не так, як

належало; одним словом, боячись під щитом аноніма безстрашної хоробрості безіменних

супротивників, змушений оголосити себе видавцем «Бахчисарайського фонтану».

Князь В’яземський.

Москва, 27-го березня 1824 р.

*П. В’яземський вважав автором публікації, яка його розлютила, саме М. Каченовського.


НА М. Т. КАЧЕНОВСЬКОГО, епіграма О. Пушкіна

Охотник до журнальной драки,

Сей усыпительный зоил

Разводит опиум чернил

Слюнею бешеной собаки.


НА М. Т. КАЧЕНОВСЬКОГО, епіграма П. В’яземського

Наш журналист и сух, и тощ, как спичка;

Когда б ума его весь выжать сок,

То выйдет вряд учености страничка

Да мыслей пять или шесть строк.


ХАРОН І КАЧЕНОВСЬКИЙ, епіграма Ф. Тютчева

Харон

Неужто, брат, из царства ты живых –

Но ты так сух и тощ. Ей-ей, готов божиться,

Что дух нечистый твой давно в аду томится!

Каченовский

Так, друг Харон. Я сух и тощ от книг...

Притом (что долее таиться?)

Я полон желчи был – отмстителен и зол,

Всю жизнь свою я пробыл спичкой...