Хотовицкий Степан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Хотовицкий Степан [Справочник-дайджест] 22 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ХОТОВИЦЬКИЙ Степан Хомич


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Лікар, перекладач. Фундатор педіатрії; вперше почав викладати курс дитячих хвороб; автор

першого лікувального посібника з шкільної гігієни «Лікарсько-народний порадник для духовних

училищ» (1844) на теренах Російської імперії.

З родини священика.

Народився в 1794 (1796?) р. в м. Красилові Старо-Костянтинівського повіту Волинської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Хмельницької області України).

Помер 30 березня (11 квітня) 1885 року в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ).

Закінчив Острозьку духовну семінарію (1808-1813), Петербурзьку медико-хірургічну академію

(1813-1817), стажувався в кращих клініках Лондона, Единбурга, Відня, Берліна, Геттінгена (1818-

1822).

Працював викладачем Петербурзької медико-хірургічної академії (1823-1847).

Активний учасник ліквідації епідемії холери в Астрахані (1824).

Академік Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії (1842).

Почесний член Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії (1847).

Х. – перший учений-педіатр на теренах Російської імперії, який виділив педіатрію в окрему галузь

медицини і визначив її мету та завдання. Спеціалізувався також з проблем акушерства, гінекології,

гігієни.

Очолював створену ним кафедру «акушерства і взагалі вчення про жіночі і дитячі хвороби»

(1836),

Завдяки зусиллям і наполегливості нашого земляка відкриваються акушерська, жіноча та дитяча

клініки при Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії (1842).

Друкувався в журналах «Праці російських лікарів», «Військово-медичний журнал».

Як вчений дебютував дисертацією «Paedo gynaicoiatrices synoptica expositio evolutioni et revolutioni vitae superstructa» (1823).

Потім настала черга наступних доробків: «Життєві запаси в медико-поліцейському відношенні»

(1829), «Менструація та її хвороби» (1830), «Про сибірську виразку» (1831), «Про холеру» (1832),

«Смерть в судово-медичних і медико-поліцейських відносинах» (1833-1836), «Венерична хвороба

у новонародженого», «Про деякі дитячі хвороби» (обидва – 1834), «Дитяче задихання» (1838),

капітального підручника «Педіятрика» (1847).

Його перу також належить книга та статті «Про помешкання в медико-поліційному розумінні»,

«Молочниця у дітей», «Венерична хвороба у новонароджених», «Пупкова грижа».

Переклав «Навчальний посібник з гінекології» К.-Г. Каруса (1833-1836), підручник теоретичної

хірургії Купера «Читання про початкові практичні підстави хірургії» (1836).

У м. Хмельницький (Україна) іменем земляка названо вулицю.

Серед друзів та близьких знайомих Х. – С. Горлов, М. Бистров, О. М’яновський, Я. Чистович, М.

Гундобін та ін.


***

НЕ ЗМЕНШЕНА КОПІЯ,

з професійого кредо С. Хотовицького

Дитина – не зменшена копія дорослого.


МАТИ ПРИХИЛЬНІСТЬ ДО ДІТЕЙ, з книги С. Хотовицького «Педіятрика»

Педіятрика є наука про відмітні особливості в будові, функціонуванні і хворобах дитячого

організму і про заснованому на тих особливостях збереженні здоров’я і лікуванні хвороб у дітей.

...Що стосується потреб дитячого лікаря, то окрім відомих, фізичних і психічних якостей, якими

повинен відрізнятися кожен практикуючий, отже і дитячий, лікар, останньому потрібні ще й деякі

особливі дарування, без яких наймайстерніший лікар не завжди може успішно відвертати і

лікувати хвороби у дітей. Так, окрім ґрунтовних, теоретичних і практичних пізнань лікарських,

окрім належної, наглядової здатності, окрім спокою і твердості духу, окрім справедливості і

лагідності у вчинках, дитячий лікар не лише повинен цілком ознайомитися з фізіологічними

відмінностями дитячого організму, але й разом з тим мати особливу, природжену прихильність до

дітей. Він повинен знаходити задоволення від спілкування з дітьми; він повинен уміти з дітьми

бути ніби дитиною.

Через це саме лікар вельми скоро набуває собі такої відданості дітям, котра істотно сприяє

якнайлегшому дослідженню хворобливого і не хворобливого стану їх, причому дуже зменшує

властиве дитячому вікові, небажання приймати ліки, острах перед лікарями тощо. А особливо

вперше, заходячи до дитячої кімнати, лікар повинен остерігатися того, щоб ні виглядом своїм, ні

ходою, ні вбранням, ні голосом не викликати дитячого неприйняття.


СВЯТИЙ ОБОВ’ЯЗОК І ВИСОКЕ ПОКЛИКАННЯ, зі спогадів Я.