Пачоский Иосиф [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Пачоский Иосиф [Справочник-дайджест] 23 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ПАЧОСЬКИЙ Йосип Конрадович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польсько-російський.

Ботанік, ентомолог, зоолог. Автор термінів «фітосоціологія» і «фітоценоз», а також першого

теренах Російської імперії підручника «Основи фітосоціології». В ботаніці існують наукові

терміни «Вероніка Пачоського», «Волошка Пачоського», «Зіновать Пачоського», «Рокитничок

Пачоського», «Ряст Пачоського», «Хохлатка Пачоського».

З дворянської родини.

Народився 8 грудня 1864 р. в с. Білогородці Заславського повіту Волинської губернії Російської

імперії (нині – Дубнівський pайон Рівненської області України).

Помер 14 лютого 1942 р. в с. Люсові поблизу м. Сірослава (Польща), де й був похований. Пізніше

прах перенесено на цвинтар під м. Познань (Польща).

Навчався в Рівненському реальному училищі, Уманському училищі землеробства і садівництва, закінчив Київський університет (1894).

Працював лаборантом Київського унівеpситету, асистентом Дублянської вищої школи

землеробства (1895-1897), ентомологом Херсонської губернії (1897-1917), комісаром з охорони

парку з вимираючими видами рідких тварин маєтку Асканія-Hова Тимчасового уряду (1917), завідуючим ботанічним відділом науково-степової станції «Чаплі» (1922-1923), завідуючим

Біловезьким національним парком (1923-1925), викладачем Познанського університету (1926-1939).

Член Київського товариства природознавців (1887).

Член Польської Державної ради з охорони пpиpоди.

Друкувався в жуpналах «Записки Київського товариства природознавців», «Собаче й рушничне

мисливство», «Записки Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії»,

«Природа і полювання», «Записки Новоросійського товариства природознавців», «Вісті

державного заповідника Асканія-Hова», «Орнітологічний вісник», «Птахівництво і

птахознавство», «Вiстi Державного степового заповiдника «Чаплi».

Дебютував дослідженням «Рукокрилі» (1880).

Потім настала черга наступних доробків: «Про фауну і флору околиць м. Володимир-

Волинського» (1888), «Флорографічні і фітогеографічні дослідження калмицьких степів» (1892),

«Пересувні терміни в законі про полювання», «Заяче питання на півдні Росії» (обидві – 1899),

«Про охорону птахів у Херсонській губернії» (1900), «З приводу статті п. Калініна «Чи шкідливі

хижі птахи?» (1901), «Причорноморські степи» (1908), «Матеpіали до питання про

сільськогосподарське значення птахів» (1909), «Основні риси розвитку флори південно-західної

Росії», «Сучасні завдання вивчення рослинного покриву» (обидві – 1910), «Качки низов’їв

Дніпра» (1911), «Залітання червоноклювої казарки в Дніпровський повіт Таврійської губернії»

(1915), «Опис рослинності Херсонської губернії» (1917), «Основи фітосоціології» (1921), «Список

рослин, які ростуть на території державного заповідника Асканія-Hова» (1923), «Плавні, піски, солончаки, бур’янисті рослини» (1927), «Lasy Białowieży» (1930).

Всього перу нашого земляка належить понад 130 робіт.

Основні області наукових досліджень – флористика, систематика, географія рослин. Вивчав

флору Лівобережної Укpаїни, Східної Буковини, Кавказу, Угорщини, Болгарії, Подільської, Волинської губерній, північної частини Бессарабії, Криму.

Виконав ряд досліджень з садівництва і лісівництва. Одним з перших описав рослинні

співтовариства південноруських степів.

Приділяв велику увагу виробленню раціонального мисливського законодавства, був одним з

ініціаторів охорони степів.

Розвинув навчання про інтразональність ландшафтів, встановив поняття екстразональної і

азональної рослинності.

Розробив поняття про «біоекологічний потенціал виду» (1925).

Саме за його порадою Ф. Фальц-Фейн виділив кілька ділянок цілинного степу в Асканії-Hовій, які

стали основою всесвітньо відомого заповідника (1898).

На долю нашого земляка випало чимало негараздів. Так, через загострення радянсько-польських

відносин змушений був емігрувати до Варшави (1923).

Гітлерівці після вступу до Польщі виселили вченого з обійстя, конфіскували бібліотеку (1939), а

пізніше стратили двох його синів і жорстоко побили онука (1942). Не витримавши психологічного

шоку, П. помер від серцевого нападу.

У м. Познань відкpито мемоpіальну дошку вченого, діє «Академія Пачоського».

Серед друзів та близьких знайомих П. – С. Мокржецький, Ф. Фальц-Фейн, Я. Яцентковський, І.

Рябков, В. Топоров та ін.


***

ОБІЙМИ РЕГРЕСУ З ПРОГРЕСОМ,