Шкловский Иосиф [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

планеті.

...Що ж можна сказати із цього приводу? Звичайно, якщо у Всесвіті здатні існувати окремі

вогнища життя, то чом би й не бути вогнищам розумного життя?

...Можна, звичайно, припустити, що розумні істоти, зрозумівши згубність необмеженої експансії,

стали на шлях жорсткого обмеження з припиненням кількісного зростання основних показників

своїх цивілізацій. Навряд чи, проте, допустимо вважати таку стратегію розвитку однаковою для

всіх цивілізацій. Це нереально. Крім того, розвиток «тільки углиб» швидше за все – ілюзія.

Неминучий висновок, що хоча б мала частина ...цивілізацій повинна стати на шлях необмеженої

експансії.

Проте у такому разі ми спостерігали б космічні прояви розумного життя, тобто свого роду

«космічні дива». І тут ми підходимо до основного пункту: не зважаючи на неймовірно збільшену

ефективність наших телескопів і приймачів, ніяких «космічних див» виявити не вдалося. ...І це за

величезного бажання зустрітися із згаданими братами, віддзеркаленням чого є масовий психоз з

«Непізнаними Літаючими Об’єктами». Мовчить Всесвіт, не виявляючи навіть ознак розумного

життя. «Мовчання» це є найважливішим науковим фактом. Він вимагає пояснення...

По суті, історія еволюції життя на Землі – це цвинтар видів. ...І мимоволі напрошується аналогія: а чи не є сучасні гіпертрофовані надзвичайно суперечливі «застосування» розуму у виду Homo

Sapiens вказівкою на його прийдешню еволюційну безвихідь?

Іншими словами, чи не є самогубна діяльність людства такою ж гіпертрофією його розвитку, як

роги і панцир якого-небудь трицератопса чи ікла шаблезубого тигра? Нарешті, чи не є безвихідь

можливим фіналом еволюції розумних видів у Всесвіту, що природно пояснило б її мовчання?

ГОЛУБА МРІЯ, з інтерв’ю І. Шкловського Д. Свіфту і Б. Оліверу у грудні 1981 р.

– Де ви народилися?

– У маленькому місті Глухові, в Україні.

– Чим ви захоплювалися тоді?

– У дитинстві я був художником.

– Художником чи маляром?

– Художником. В цей час, після громадянської війни і голоду, в перший рік радянської влади, в

Україні не було ні олівців, ні паперу, тому я малював вугіллям. На стінах. Коли мені були три-

чотири роки, я ще не навчився писати, але вже добре малював. В основному, тварин: мишей,

коней, собак. Я займався живописом до двадцяти років. Досяг непоганих результатів. Добре писав

портрети. Наприклад, за півгодини міг зробити непоганий портрет з натури.

– Ви могли б самі робити ілюстрації до своїх книг?

– Так, якби жив в Америці.

– ...Я вже був одружений, і життя у мене було нелегке, невлаштоване. Квартири не було, грошей

теж. У цій ситуації я абсолютно випадково звернувся до астрономії, оскільки тільки за цією

спеціальності можна було вступити до аспірантури.

...А історія створення книги Сагана-Шкловського абсолютно дивна. Я послав йому рукопис моєї

книги і попросив зробити переклад і трохи доповнити. Оскільки Карл добре знає біологію, а я –

ні, я просив його дописати в ній розділ з сучасної біології.

Саган займався цим три роки, не лише біологічною частиною. Потім книга вийшла під двома

прізвищами. Текст, написаний Карлом, передує вступу. Для мене це дуже важливо із-за політичної

ситуації. Оскільки я радянський автор, я повинен поважати марксизм і працювати «у дусі

марксистського учення». А Карл після свого вступу міг писати у дусі Канта. І це чудово, оскільки

тепер є чим виправдовуватися перед радянськими чиновниками, приписуючи Карлу всі політичні

помилки в книзі (сміється).

– Які події ви вважаєте найщасливішими в своєму житті?

– Найщасливішим я бував, коли збувалися мої наукові прогнози. Я пережив це щастя всього двічі.

Вперше, коли передбачив поляризацію оптичного випромінювання від Крабосхожої туманності.

Удруге – коли 1960 року передбачив вікове зменшення радіопотоку від Кассіопеї A – сильного

радіоджерела на небі.

– Так, це була сенсація! Чи переживали Ви в своєму житті справжнє горе або розчарування або

трагедію?

– Трагедію? Ні, я абсолютно, на 100% щасливий. Життя – голуба мрія.

ЛЮБЛЮ БИЧКИ Я ДИВНОЮ ЛЮБОВ’Ю, з статті К. Чуваєва «Спогади про Шкловського»

Я познайомився з Йосипом Самуїловичем влітку 1949 р., коли він став співробітником на

півставки Кримської астрофізичної обсерваторії. Вперше я побачив його в синьому фланелевому,

бувалому, спортивному костюмі. Штани цього костюма він називав «штаньми дралафу».

Астрономи