Капнист Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

повірити; всі, хто знав його

молодою людиною, говорять, що він був душею товариства, дотепником, і безупинно складав

експромти та вірші.

Розумовий світ завжди поглинав його, і це тим дивніше, що, не зважаючи на гувернанток і

гувернерів, ніхто з молодих в його сім’ї не любив серйозних занять, не захоплювався читанням, –

тоді як його брати і сестри не пам’ятали без книги. До свого поетичного таланту під впливом

сімейних традицій він ставиться серйозно, як до дару Божого; і ось як виливається це відчуття у

віршах, написаних в альбом:

Гляжу безмолвно на альбом,

Невольно я благоговею

И ничего писать не смею

Моим неопытным пером;

............................................

Но если – грустное мечтанье! –

Мои надежды лучших дней,

Мои заветные желанья,

Все, все судьба рукой своей

Разрушит злобно, невозвратно

И буду жалкий я поэт, –

Как будет грустно, неприятно

Через десяток грозных лет,

Мой друг, в твоём альбоме встретить

Мою борьбу с моей судьбой!

Как горько будет мне заметить

Насмешку над самим собой!

Університетське життя так і охопило пристрасно жадаючий знань юний розум. У той час кафедру

історії займав Грановський, який мав на нього незабутній вплив. Цей мудрець-педагог на зразок

стародавніх, умів пробуджувати в душі молодих ціле внутрішнє життя думок і світла, і не одній

якійсь науці вчив він, а мистецтву бути людиною.

Кафедру російської словесності займав Шевирьов. На першому курсі, як навмисне, наш поет

зовсім не вчив цей предмет і не підготувався до іспиту. На щастя йому випав квиток про народні

звичаї й легенди. Недовго думаючи, він пригадав розповіді своєї старої няні і почав їх

переповідати професорові. Говорив він мальовниче і красномовно. Шевирьов прийшов в захват, поставив йому п’ятірку з хрестом і додав: «Все, що ви розповідаєте, молода людино, надзвичайно

цікаво. Видно, як ви глибоко вивчили нашу рідну поезію, як ви знаєте наш народний побут.

Продовжуйте так займатися. Я вас просив би записати для мене декілька переказів. Будь ласка, коли знову будете в Малоросії, вивчайте і надалі так само сумлінно різні народні повір’я».

ПЕРЕБІЛЬШИВШИ, НЕ ПОМИЛИВСЯ, з автореферату П. Рейфмана «Віддзеркалення

суспільно-політичної боротьби на шпальтах російської періодики 1860-х років»

Зміна загального напряму літератури і журналістики з 1862-1863 рр. знайшла своє відображення і

у відгуках офіційних кіл. У звіті III Відділення за 1863 р. мовилося: «Ніколи ще література не мала

такого політичного характеру, яким вона ознаменувала себе з початку 1863 року».

П. І. Капніст, видний чиновник цензурного відомства, із задоволенням згадував, що з 1862 р.

припинилися статті, які проповідують матеріалізм, безвір’я і комунізм і розхитують основи

самодержавства.

Капніст значною мірою перебільшував успіхи, яких вдалося досягти владі в боротьбі з

волелюбною літературою, але загальна зміна суспільно-літературної обстановки після 1862 року

відзначена ним вірно.

ЗАЛИШИВ НА ПАМ’ЯТЬ, зі спогадів І. Капніст

14 жовтня 1867 року відбулося засідання ради Головного Управління у справах друку, на якому

був присутній і поет Ф. І. Тютчев, який був одним з членів ради. Від уваги Капніста не сховалося

те, що Тютчев під час засідання був вельми розсіяний і щось малював або писав олівцем на

аркуші паперу, що лежав перед ним. А після засідання пішов в роздумах, залишивши папір.

Капніст глянув і відзначив, що замість канцелярських справ там написано декілька віршів. Він, звичайно, узяв і зберіг, на згадку про улюбленого поета наступні рядки...

ІСТОРІЮ УКРАЇНИ ВИКЛАДАЮТЬ У ВЕНЕЦІЇ, з статті В. Ковальської «Граф Джованні

Капніст: «Я полюбив Україну далеко від неї»

Історія роду Капністів починається від Петра Капнісси, вихідця з грецького острова Занте (нині

Закінф). Його син Стомателло в битві проти турецьких завойовників (1679) підірвав три найбільші

кораблі, після чого вороги відступили. За цей подвиг герой дістав титул графа Венеціанської

республіки. Навіки. Для всіх своїх нащадків. Згодом гілки родового дерева простяглись у Росію, Україну, Італію, Францію.

…Джованні Капністу 50 років. Він лікар-гематолог. Має дочку Лавінію і двох синів – Мікеле і

Григоріо. Граф підтримує зв’язок із Капністами грецькими і Сержем – банкіром із Парижа.

Джованні не тільки давно цікавиться своїм корінням, а й добре вивчив історію України. До речі, її