Василевский Илья [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">…Сатириконівська «Дідькова перечниця» під прозорим псевдонімом « Дідькової ляльки»

опиняється в будинку Турбіних (роман «Біла гвардія» М. Булгакова – авт.). «Талановиті,

мерзотники, нічого не поробиш», – так безособово-збірно оцінюють в будинку Турбіних авторів

газетки.

У цьому визначенні закладене те, про що говорив Мандельштам в своїх коротких роздумах про

явище «Сатирикона»: «мерзотники» – це люди, що добігли краю, їх доля – тотальний сміх аж до

відвертого цинізму.

Київський період закінчився настільки ж різко, як і розпочався – втечею на південь, до Одеси.

ВІН ТЕБЕ ЗУСТРІНЕ, з листа О. Купріна Б. Лазаревському в 1920 р.

Дорогий Борисе Олександровичу

Якщо ти телеграфуєш за день-два, то я попрошу когось підшукати тобі недорогу кімнату з

пансіоном [сам я не виходжу: грип].

Найкраще, якщо ти сповістиш Іллю Василевського, щоб він тебе зустрів на Ліонському вокзалі.

Він дуже тебе любить і пам’ятає й дякує, що ти його проводжав з півдня Росії. Його адреса: Elias

Wassilevsky 3, rue des Eaux Paris 16.

Це теж в Passy, недалеко від мене (недалеко, звичайно, за паризькими мірками). Дуже радий буду

тебе побачити.

Твій О. Купрін.

Не можу не попередити тебе, що життя тут дороге, важке, а люди жорстокі егоїсти й шарлатани

(говорю про росіян).

О. К.

МИТИ НОГИ КОНЬЯКОМ – ЦЕ КРУТО, з листа О. Купріна Б. Лазаревському від 21 квітня

1922 р.

Милий Барбарисе!

Наші думки дуже сходяться. У листі № 1 я тобі дорікав, що пишеш тільки про себе, а твій

проміжний лист – просто краса. Я іржав і радів, читаючи його.

Те, що Ти бачив в Батумі уві сні, теж правда. Комодами я не топив печей, але міняв їх на муку,

крупу й сіль. Зате зрубав і розпиляв і порубав на тріски декілька тополь, беріз і лип з мого саду.

Ах! Який х... собачий тепер господарює в моєму милому, північному, ароматному саду? «Чи

подобаються вам, о іноземець, досягнення революції?».

Проте бачити уві сні Василевського, який миє ноги коньяком, – це, поза сумнівом, провіщає великі

державні перевороти, затьмарення сонця і трясіння землі.

…Де видаватися?

Тут – немислимо. Зараз на ринку два томи Буніна, томів 25 Мережковського, моїх три –

«Суламіфь», «Гр. Браслет» і «Дуель». Жодної книжки ніхто не купує.

Ми такі бідні, що зараз Є<лизавета> М<орицівна> обстригла мене власноручно заради економії.

Вийшло щось настільки неймовірно паскудне, що доведеться сидіти місяців зо три в будинку,

нікуди не виходячи. Послав би я Тобі одне пасмо для вклеювання в щоденник, але – helas! – схоже

на вовчу шерсть.

А втім, твій сердечно

А. Купрін.

Пиши!!!!

ВКЛОНИЛИСЯ НОВОМУ СВІТИЛОВІ, зі спогадів В. Фінка

Ми зустрічалися в стривожених мурашниках редакцій і в прославленій кав’ярні Іванова і Шмарова

на Невському, яка була в ті роки притулком голодних шукачів слави.

Раптово Бабель зник, ніхто не знав куди. Пройшов час, і чималий. І ось до мене з’являється

вельми тоді відомий літератор Василевський (He-Буква), задихаючись від хвилювання, витягає з

кишені газету й тикає в руки:

– Читайте! Хлопчину цього пам’ятаєте? Бабеля? Бабеля пам’ятаєте? Читайте!

Це був «Життєпис Павличенка». Обидва ми з Василевським зрозуміли, що зійшло нове світило, і

вклонилися йому.

КОРОЛІ СТАНОВИЩА – ПАЦЮКИ, з книги Є. Білозерської-Булгакової «Біля чужого порогу»

С нехитрим своїм скарбом потрапили ми (чоловік мій Василевський – Не-Буква і я) в панський

особняк російського посольства на Пері. Для біженців звільнили один зал. Спали на підлозі.

Влаштовуйся, як знаєш. Шукай пристановища, де можеш.

Під пронизливі і презирливі погляди «кавасів» – посольських служителів в уніформі, прикрашеній

золотим шиттям, – спочатку ми розклали валізи, потім швидко їх зібрали. Чоловіки розбрелися

містом і після недовгих пошуків знайшли готель «Тіану», неподалік від Пері.

…Вечорами на мальовничій лавочці Ілля Маркович викурював останню перед сном цигарку.

Тиша і краса вечірнього Босфору, коли літаючі світлячки перехрещують повітря, яке остигає –

ночі тут прохолодні, – розчулювала навіть Василевського. Про чорні дні якось не думалося. А

треба б! Навіть заклопотане обличчя чоловіка красуні Курлюкової (а воно день за днем ставало все

похмурішим: справи його йшли на гірше) повинно було служити мовби застереженням.

…Вся квартира складається з трьох