Потоцкий Павел [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ПОТОЦЬКИЙ Павло Платонович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий і культурний діяч, історик, бібліофіл, колекціонер.

З дворянської родини. Батько, Потоцький П., – повітовий суддя.

Народився 12 грудня 1857 р. в с. Просяниківці Кобеляцького повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – Кобеляцький район Полтавської області України).

Замордований слідчими 27 серпня 1938 р. в м. Києві СРСР (нині – столиця України). Похований в

одній з безіменних братських могил на території Лук’янівського цвинтаря.

Закінчив Полтавський кадетський корпус (1874), Петербурзькі артилерійські училище і академію.

Служив офіцером лейб-гвардії 1-й артилерійській бригаді (1877-1902), командиром дивізіону 2-ї

артилерійської бригади (1902-1904); 22-ї (1904) і 25-ї (1904-1907) артилерійських бригад; артилерії

13-го артилерійського корпусу (1907-1908), командиром (1908-1910), інспектором (1910-1914)

артилерії гвардійського корпусу, командиром 2-ї гвардійської піхотної дивізії (1914-1916); 1-го

гвардійського корпусу (1916-1917), перебував у резерві при штабах Київського і Петроградського

військових округів (1917-1918), науковим співробітником Головного управління архівними

справами, членом Ради військово-наукового видавництва, завідуючим Ленінградським військовим

музеєм (1919-1926), директором (1926-1934), науковим співробітником (1934-1938) Музею

України.

Учасник російсько-турецької (1877-1878), російсько-японської (1904-1905), Першої світової (1914-

1917) воєн.

Дійсний член Імператорського Військово-історичного товариства.

Член Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови.

Почесний член Полтавської ученої архівної комісії.

Кавалер ордена св. Георгія 4-го ступеня (1914), св. Олександра Невського.

Друкувався в журналах «Російський інвалід», «Урядовий вісник».

Як літератор дебютував книгою «Гвардія російського царя під Нарвою в 1700-1704 роках» (1890).

Потім настала черга наступних доробків: «Історичний музей гвардійської артилерії» (1892),

«Століття російської кінної артилерії» (1894), «Історія гвардійської артилерії з 1682 по 1896 рік»

(1896), «4-я батарея лейб-гвардії 1-й артилерійської бригади» (1898), «До історії Петровського

Полтавського кадетського корпусу» (1900), «Краєзнавство в Росії в другій половині XVIII

століття» (1926).

Всього наш земляк залишив по собі 16 наукових праць.

Власну бібліотеку, яка складалася з 17 тисяч книг, 300 картин, 15 тисяч гравюр і літографій, багаті

колекції зброї, художніх меблів, кришталю та порцеляни, мап України, особистих речей і

малюнків Т. Шевченка, документів гетьманського архіву передав Народному комісаріатові освіти

Української РСР (1926). Безцінні реліквії під назвою «Музей України. Зібрання Потоцького»

проіснувало до кінця 30-х рр. минулого століття і щезло в «засіках Батьківщини».

З більшовицькою владою особливого порозуміння не знаходив. Заарештований за звинуваченням

в участі в контрреволюційній офіцерській організації (1938).

Помер під брамою Лук’янівської тюрми, повертаючись з чергового допиту.

Друга його дружина Єлизавета та її сестра Любов Давидови, онучки героя війни 1812 р.,

розстріляні.

Усі реабілітовані посмертно (1960).

Серед друзів та близьких знайомих П. – Д. Дашков, І. Крип’якевич, О. Єрмолов, І. Лутковський, В.

Табурін, Ф. Ернст, Г. Орджонікідзе, В. Баринова, Е. Ерріо та ін.

***

МОВА БРЕХНІ

, з життєвого кредо П. Потоцького

Мовою брехні правди не скажеш.

СУМНА ДОЛЯ, з монографії Н. Романової «Книжкове зібрання П. П. Потоцького в контексті

історичних реалій»

Головною пристрастю всього життя Потоцького було колекціонування. Кращі букіністи

Петербургу і антиквари Берліна, Лейпцига, Мюнхена, Парижа були його першими знайомими.

Його книжкове зібрання нараховувало 408 назв особливо рідкісних і цінних книг. Багато з них

були з автографами, серед яких: Шевченко, Костомаров, Капніст.

Зібрання військових книг нараховувало 763 назви, вони містили багатий іконографічний матеріал,

рівного якому не мав Петербург. У його колекції знаходилася значна кількість географічних

атласів, гравюр, малюнків і фотографій.

Особливе місце в колекції займали рукописи: листи, підписи, печатки, серед них: Богдана і Юрія

Хмельницьких, Мазепи.

Він збирав фарфорові чашки з військовими українськими сюжетами, види Петербургу