Нарижный Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

православних. На цей кінець я знайшов випадок

почати з нею про те розмову, однак ледве хотів проникнути глибше в таємних переговорах, як

вона підняла жахливий лемент.

…Бажання моє розповсюджувати віру пророка від того не охолонуло. Я скоро дізнався про місце

їх перебування. Набоб і обидва його служителя померли гідною смертю в готелі під назвою

«Золоті вуха»....

…Коли Наїна, після прикладених зусиль, час від часу трохи заспокоювалася, я з свого боку більше

і більше розпалювався бажанням зробити її правовірною. Спочатку вона була дуже незговірливою, проте після зробилася сумирною...

УГІДЬ НЕ МАЮ, з послужного списку Т. Наріжного за 1798 р.

Людей за собою не маю, а маєтком нерухомим я не завдяки предкам, а для денного прожитку

придбаними орною і сінокісною землею володію. Інших же угідь жодних не маю.

ЗВІСТКА МАЙЖЕ НЕЧУВАНА, з листа А. В’яземського до журналу «Московський телеграф» в

1825 р.

Сподіваюся, ви зрадієте моїм звісткам, а зараз хочу здивувати вас звісткою майже нечуваною.

Днями прочитав я російський роман: «Два Івана, або Пристрасть до тяжб», твір Наріжного, який, на жаль, помер минулого літа ще в зрілій порі мужності.

Це четвертий роман з написаних автором. Не задовольняючи цілком естетичним вимогам

мистецтва, Наріжний переміг першим і поки що єдиним трудність, яку, визнаю, до нього я

вважав непереможною. Мені здавалося, що наші вдачі, що взагалі наш народний побут, не має

або має мало країв живописних, які міг би схопити спостерігач для написання російського

роману. Проте Наріжний зумів розвіяти ці побоювання.

…Не зважаючи на це, Наріжний помер, майже не почувши доброго слова про себе від наших

журналістів...

ПОСІДАЄ ПЕРШЕ МІСЦЕ, з статті Ж. Шопена в «Revue Encyclopedique» за 1829 р.

Серед письменників, які взялися за зображення національних натур, Наріжний безперечно займає

перше місце.

ПЕРЕДВІСНИК ГОГОЛЯ, з листа І. Гончарова М. Семевському від 11 грудня 1874 р.

Не можна не віддати повної справедливості й розуму й незвичайному за тодішнім часом умінню

Наріжного відокремлюватися від старого і створювати нове. Бєлінський має глибоку рацію, відрізнивши його талант і

оцінивши його, як першого російського за часом романіста. Він школи Фонвізіна, його

послідовник і передвісник Гоголя. Я не хочу перебільшувати, прочитайте уважно, і Ви побачите в

ньому натяки, звичайно слабкі, туманні, часто в знівеченій формі, але типи характерні, створені в

такій досконалості Гоголем.

Природно у нього не могли ідеї перетворитися на характери за відсутності тих, що з’явилися у нас

згодом нових форм і прийомів мистецтва; проте ці ідеї носяться в туманних образах – і скупого, і

старих поміщиків, і всього того побуту, який потім ожив так реально у наших художників, – але

він цілком належить до реальної школи, започаткованої Фонвізіним і зведеною на вищий ступінь

Гоголем.

…У сучасній літературі це була б сильна фігура.

ЧУДОВО ЗОБРАЖУВАВ НАШУ ДОБРУ МАЛОРОСІЮ, з книги Ю. Манна «Біля джерел

російського роману»

Інший сучасник, критик М. І. Надєждін, переконаний, що це величини просто незрівнянні. Коли

Фекла Кузьмівна, персонаж його драматичної рецензії на «Івана Вижігина» (роман Ф. Булгаріна –

авт.) спробувала замовити слівце за новоявлене дітище Булгаріна, Пахом Силович Правдивін, колишній коректор, втілення здорового глузду й естетичної проникливості, з відчуттям вигукнув:

«А ти хіба не читала романів небіжчика Наріжного? Ось дійсно достовірно народні російські

романи! Правду сказати – вони зображають нашу добру Малоросію в голій наготі, не відмитій

аніскільки від тих брудних плям, які наведені на неї грубістю і неуцтвом; зате – яка вірність в

картинах! Яка точність в портретах! Яке кипляче життя в діях!».

… Є письменники, чия посмертна доля химерна і примхлива, схильна до різних коливань і змін.

Репутація Наріжного виявилася на рідкість стійкою й постійною. І літературній науці не довелося

сперечатися з критикою – вона просто перейняла деякі її провідні ідеї.

Перейняла не тільки думку про Наріжного як родоначальника російських романістів, а й нарікання

на те, що письменник не був гідно визнаний і оцінений. Тільки ці нарікання тепер уже не

обмежувалися часом Наріжного, а послідовно доводилося до того хронологічного рубежу, на

якому знаходився той або інший автор.

МАВ ЛИЦАРСЬКИЙ ХАРАКТЕР, уривок з книги Є. Колбасіна