Нарижный Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

НАРІЖНИЙ Василь Трохимович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач. Фундатор жанру роману на теренах Російської імперії.

З дворянської родини. Батько, Наріжний Т., – вахмістр Чернігівського карабінерного полку.

Народився в 1780 р. в с. Устивиці Миргородського полку Російської імперії (нині –

Великобагачанський район Полтавської області України).

Помер 21 червня (3 липня) 1825 р. в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на

Охтинському цвинтарі.

Навчався в Дворянській гімназії при Московському університеті (1792-1798), на філософському

факультеті Московського університету (1799-1801).

Працював дрібним чиновником грузинського уряду (1801-1802), секретарем Лорійської управи

земської поліції (1802-1803), чиновником відділу соляних справ Експедиції державного

господарства (1803-1807), Гірничої експедиції (1807-1813), столоначальником Інспекторського

департаменту Військового міністерства (1815-1821).

Кавалер ордена св. Ганни (1816).

Друкувався в журналах «Іппокрена», «Змагальник освіти і добродіяння», «Приємне і корисне

проведення часу», «Квітник».

Як літератор дебютував в журналі «Приємне і корисне проведення часу» перекладом з німецької

поетичного переказу «Створення троянди» (1798).

Потім настала черга вірша «Пісня Володимиру київських Боянів», поем «Береги Алти»,

«Звільнена Москва» (усі – 1798), повістей «Рогвольд» (1798), «Георгій і Олена», «Настасія»

(обидві – 1810), «Ігор», «Любослав» (обидві – 1818), «Олександр» (1819), «Арістіон, або

Перевиховання» (1822), «Запорожець», «Марія», «Наречена під замком», «Багатий злидар» (усі –

1824), «Два Івана, або Пристрасть до позовів» (1825).

Наш земляк – автор п’єс «Кривава ніч, або Остаточне падіння дому Кадмова», «День злодійства і

помсти» (1800), «Мертвий замок» (1801), «Дмитро Самозванець» (1804), «Олена», «Святополк»,

«Світлосан» (усі – 1812), романів «Російський Жилблаз, або Пригоди князя Гаврила Симоновича

Чистякова» (1814), «Чорний рік, або Гірські князі» (1818), «Бурсак»(1824), «Гаркуша,

малоросійський розбійник» (1825).

Його перу також належать книги «Словенські вечори» (1809), «Нові повісті» (1824).

Н. мав проблеми з публікацією низки свої доробків. Так, друк роману «Російський Жилблаз...»

зупинили через «не дозволені і звабливі місця», а надруковані частини заборонили продавати.

Не дозволили цензура випустити й роман «Гаркуша, малоросійський розбійник». Він побачив світ

у перекладі українською мовою у Львові (1928).

Зібрання творів нашого земляка вийшло уже після його смерті (1835-1836).

Перекладав Есхіла, Софокла.

Серед друзів та близьких знайомих Н. – А. і О. Тургенєв, І. Мартинов, Ф. Глинка, К. Батюшков, І.

Сохацький, Ф. Вронченко, П. Коваленський, Є. Колбасін, В. Федоров, П. Взмьотнєв, І.

Розенмейер, В. Пошивалов, О. Мерзляков та ін.

***

СЛУХАЙТЕ,

з творчого кредо В. Наріжного

При заході сонця літнього біля води тихої приходьте слухати мій спів.

НАЇНА СТАЛА СУМИРНОЮ, з роману В. Наріжного «Турецький суд»

Муфтій:

– Я доведу свідками, що ти іноді з друзями своїми п’єш проклятий напій, вином званий.

Ассан:

– Для підтримки свого здоров’я, котре часто знемагає під тягарем праць і турбот; тим часом, святий муфтію, ти …вельми часто маєш потребу в декількох імамах для того, щоб не дозволили

тобі впасти з мула. Так що цей проклятий напій норовистий і для тебе!

Муфтій та імами:

– Лихослів’я! Наклеп!

Ібрагим:

– Тихіше!

Муфтій:

– Ти умисний супротивник великого пророка! Чи не ясно повеліває він те, що всі, не виключаючи і

мене, виконують беззаперечно, аби всякий з правовірних мав чотирьох дружин? А ти завжди мав

одну.

Ассан:

– Святий пророк дозволяє мати чотирьох дружин, а не змушує до того. Коротше: я хочу мати

одну, і цього досить.

Муфтій:

– Ось що означає подорожувати християнськими землями. Найважливіше злодійство відкриваю

тепер перед всіма і упевнений, що ви затремтите. Слухайте і жахайтеся!

Біля півроку назад відвідав мене син друга мого, одного з набобів індіанських. Він подорожував не

під своїм ім’ям, і тому мав при собі двох служителів і молоду коханку в чоловічому вбранні.

Правда, юна індіанка була чарівна, але який мені до того інтерес? Проте ж, слухаючись серця, я

захотів прихильницю ідолів залучити до сонму православних. На цей кінець я знайшов випадок

почати з нею про те розмову, однак ледве хотів проникнути глибше в таємних переговорах, як

вона підняла жахливий лемент.

…Бажання моє розповсюджувати віру пророка від того не охолонуло. Я скоро дізнався про місце

їх перебування. Набоб і обидва його служителя померли гідною смертю в готелі під назвою

«Золоті вуха»....

…Коли Наїна, після прикладених зусиль, час від часу трохи заспокоювалася, я з свого боку більше

і більше розпалювався бажанням зробити її правовірною. Спочатку вона була дуже незговірливою, проте після зробилася сумирною...

УГІДЬ НЕ МАЮ, з послужного списку Т. Наріжного за 1798 р.

Людей за собою не маю, а маєтком нерухомим я не завдяки предкам, а для денного прожитку

придбаними орною і сінокісною землею володію. Інших же угідь жодних не маю.

ЗВІСТКА МАЙЖЕ НЕЧУВАНА, з листа А. В’яземського до журналу «Московський телеграф» в

1825 р.

Сподіваюся, ви зрадієте моїм звісткам, а зараз хочу здивувати вас звісткою майже нечуваною.

Днями прочитав я російський роман: «Два Івана, або Пристрасть до тяжб», твір Наріжного, який, на жаль, помер минулого літа ще в зрілій порі мужності.

Це четвертий роман з написаних автором. Не задовольняючи цілком естетичним вимогам

мистецтва, Наріжний переміг першим і поки що єдиним трудність, яку, визнаю, до нього я

вважав непереможною. Мені здавалося, що наші вдачі, що взагалі наш народний побут, не має

або має мало країв живописних, які міг би схопити спостерігач для написання російського

роману. Проте Наріжний зумів розвіяти ці побоювання.

…Не зважаючи на це, Наріжний помер, майже не почувши доброго слова про себе від наших

журналістів...

ПОСІДАЄ ПЕРШЕ МІСЦЕ, з статті Ж. Шопена в «Revue Encyclopedique» за 1829 р.

Серед письменників, які взялися за зображення національних натур, Наріжний безперечно займає

перше місце.

ПЕРЕДВІСНИК ГОГОЛЯ, з листа І. Гончарова М. Семевському від 11 грудня 1874 р.

Не можна не віддати повної справедливості й розуму й незвичайному за тодішнім часом умінню

Наріжного відокремлюватися від старого і створювати нове. Бєлінський має глибоку рацію, відрізнивши його талант і

оцінивши його, як першого російського за часом романіста. Він школи Фонвізіна, його

послідовник і передвісник Гоголя. Я не хочу перебільшувати, прочитайте уважно, і Ви побачите в

ньому натяки, звичайно слабкі, туманні, часто в знівеченій формі, але типи характерні, створені в

такій досконалості Гоголем.

Природно у нього не могли ідеї перетворитися на характери за відсутності тих, що з’явилися у нас

згодом нових форм і прийомів мистецтва; проте ці ідеї носяться в туманних образах – і скупого, і

старих поміщиків, і всього того побуту, який потім ожив так реально у наших художників, – але

він цілком належить до реальної школи, започаткованої Фонвізіним і зведеною на вищий ступінь

Гоголем.

…У сучасній літературі це була б сильна фігура.

ЧУДОВО ЗОБРАЖУВАВ НАШУ ДОБРУ МАЛОРОСІЮ, з книги Ю. Манна «Біля джерел

російського роману»

Інший сучасник, критик М. І. Надєждін, переконаний, що це величини просто незрівнянні. Коли

Фекла Кузьмівна, персонаж його драматичної рецензії на «Івана Вижігина» (роман Ф. Булгаріна –

авт.) спробувала замовити слівце за новоявлене дітище Булгаріна, Пахом Силович Правдивін, колишній коректор, втілення здорового глузду й естетичної проникливості, з відчуттям вигукнув:

«А ти хіба не читала романів небіжчика Наріжного? Ось дійсно достовірно народні російські

романи! Правду сказати – вони зображають нашу добру Малоросію в голій наготі, не відмитій

аніскільки від тих брудних плям, які наведені на неї грубістю і неуцтвом; зате – яка вірність в

картинах! Яка точність в портретах! Яке кипляче життя в діях!».

… Є письменники, чия посмертна доля химерна і примхлива, схильна до різних коливань і змін.

Репутація Наріжного виявилася на рідкість стійкою й постійною. І літературній науці не довелося

сперечатися з критикою – вона просто перейняла деякі її провідні ідеї.

Перейняла не тільки думку про Наріжного як родоначальника російських романістів, а й нарікання

на те, що письменник не був гідно визнаний і оцінений. Тільки ці нарікання тепер уже не

обмежувалися часом Наріжного, а послідовно доводилося до того хронологічного рубежу, на

якому знаходився той або інший автор.

МАВ ЛИЦАРСЬКИЙ ХАРАКТЕР, уривок з книги Є. Колбасіна «Літературні діячі минулого

часу»

Наріжний подобався йому (Мартинову І. – авт.) своїм гумором, веселим і лицарським

безстрашним характером, який він виявляв досить часто. Коли Наріжний мав великі неприємності

з нагоди одного з своїх романів, в якому його недоброзичливці бачили карикатурне ніби-то

зображення деяких тодішніх осіб, його дуже часто бачили у Мартинова, котрий, маючи ніжність, прагнув скільки можна допомогти бідному романістові.

ПАМ’ЯТАЮТЬ НЕЗДАР, з нарису Н. Білозерської «Василь Трохимович Наріжний»

На даний час немало знайдеться освічених людей, які щось чули про існування Наріжного, хоча

пам’ятають імена багато сучасних йому дрібніших і навіть бездарніших письменників.

РОДОНАЧАЛЬНИКА ЗАБУЛИ, з рецензії В. Бєлінського

Романістів було багато, а романів мало, и між романістами геть забутий їхній родоначальник –

Наріжний.

…У 1824 році він видав «Бурсака», а в 1825 – «Двох Іванів», романи, позначені талантом, оригінальністю, комізмом, точністю дійсності.

УВАГА ДО УКРАЇНИ, з розвідки В. Грихіна і В. Калмикова «Творчість В. Т. Наріжного»

Дуже часто, характеризуючи свої персонажі, Наріжний використовує прийом уподібнення,

висхідний до усної народної творчості. «Як два вихорі осоружні, які намагаються вразити один

одного, риють землю і викидають дерева великі на шляху своєму, нарешті зустрівшись; борються

і, знищивши один одного рівною силою, зникають; пил здіймається до хмар, і тиша наступає – так

билися ми з Буривоєм».

У описах природи Наріжний також використовує поетику «Слова о полку Ігоревім». Це саме

природа, а не пейзаж. Вона живе своїм життям, наділяється людськими пристрастями, виступає

уособленням добрих або злих сил.

…Враження про життя української провінції, про побут і вдачу Запорізької Січі (за розповідями

батька) згодом відбилися в його творах.

…У своїй першій історико-героїчній поемі «Береги Альти» Наріжний звертається до подій історії

початку XI століття, коли після смерті князя Володимира Святославича його син Святополк

узурпував владу в Києві й вбив своїх братів Бориса та Гліба.

…Роман «Бурсак» продовжував і розвивав демократичну тенденцію в творчості

письменника. Увага Наріжного звернена до історичного минулого України.