Фединский Всеволод [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ФЕДИНСЬКИЙ Всеволод Володимирович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Геофізик, гравіметрист. Фундатор теорії наявності метеорних кратерів на Марсі, Меркурії,

астероїдах і супутниках планет. У геофізиці існує науковий термін «гравіметр-висотомір

Фединського».

З лікарської родини.

Народився 18 квітня (1 травня) 1908 р. в с. Великій Багачці Полтавської губернії Російської імперії

(нині – районний центр Полтавської області України).

Помер 17 червня 1978 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив механіко-математичний факультет Московського університету (1925-1930).

Працював начальником низки гравіметричних розвідувальних партій в Азербайджані, Дагестані,

Поволжі, Туркменистані (1930-1936), технічним керівником гравіметричного методу розвідки

Державного союзного геофізичного тресту (1936-1941), директором науково-дослідного інституту

прикладної геофізики (1943-1952), начальником відділу Міністерства нафтової промисловості

СРСР (1952-1957), керівником управлінням Міністерства геології СРСР (з 1957).

Член-кореспондент АН СРСР (1968).

Президент комісії «Метеори та міжпланетний пил» Міжнародного астрономічного союзу (1958-

1963).

Голова Комісії з комет і метеорів Астрономічної ради АН СРСР (1958-1873).

Перший віце-президент Всесоюзного астрономічно-геодезичного товариства (1970).

Почесний член Угорського геофізичного товариства (1960).

Почесний член Болгарського геологічного товариства (1960).

Лауреат Державної премії СРСР (1951).

Друкувався в «Науці і житті», «Бюлетені ВАГТ»,»Вістях АН СРСР», «Бюлетені астрономічних

інститутів Чехословаччини», «Бюлетені комісії з комет і метеорів Астрономічної Ради АН СРСР»,

«Астрономічному календарю ВАГТ», «Морських гравіметричних дослідженнях»,

«Астрономічному віснику».

Сфера наукових інтересів – вивчення внутрішньої будови Землі шляхом буріння надглибоких

свердловин; гравіметричні дослідження в Антарктиді; фотографічні і радіолокації спостереження

метеорів; виявлення залежності числа метеорів від пори року і географічної широти; вивчення

циркуляції повітря у верхній атмосфері за спостереженнями дрейфу в ній слідів метеорів.

Передбачив наявність метеорних кратерів на Марсі, Меркурії, астероїдах і супутниках планет

(1947).

Автор книг «Аномалії сили тяжіння в Азербайджані» (1937), «Про руйнівну дію метеоритних

ударів» (1947), «Геофізичні дослідження свердловин в СРСР» (1955), «Метеори» (1956), «Морські

гравіметричні дослідження»(1961), «Геофізичні методи дослідження земної кори, пошуків і

розвідки корисних копалин» (1964), «Розвідувальна геофізика» (1967), «Дослідження метеорної

матерії» (1971), «Метеоритні структури на поверхні планет» (1979).

Всього перу Ф. належить понад 200 наукових праць.

Ім’ям нашого земляка названі мала планета №1984, склепіння в Баренцовому морі, підводний

хребет в Індійському океані, науково-дослідне судно і Центр регіональних, геофізичних та

геоекологічних досліджень Російської академії наук.

У Росії регулярно проводяться Геофізичні читання ім. В. В. Фединського.

Існує медаль ім. В. В. Фединського (1996).

Серед друзів та близьких знайомих Ф. – К. Станюкович, В. Фесенков, В. Шаронов, С. Ушаков та

ін.

***

КРУГООБІГ ВСЕСВІТУ,

з наукового кредо В. Фединського

Можна вести мову про кругообіг речовини у Всесвіті, який розвивається.

СТРАХІТЛИВА ВОГНЕННА КУЛЯ, з статті В. Фединського «Зіткнення метеорних тіл із

Землею»

Яскравий болід, який передував падінню Тунгуського метеорита, спостерігали 30 червня 1908 р. о

7 годині ранку за місцевим часом жителі численних селищ Центрального Сибіру. Селяни... бачили

вогненну кулю і чули сильні удари на зразок вибухів. Кореспонденти геофізичної обсерваторії

Іркутська повідомляли про громові удари, сліпучий спалах і темну хмару, яка залишилася після

польоту боліда. Сейсмографи всіх європейських станцій записали могутній струс ґрунту, а

повітряна хвиля двічі обійшла земну кулю і була зареєстрована всюди чутливими барографами.

...Навколо цього місця було виявлено радіальне повалення лісу, особливо сильне – на відстані від

5 до 30 км від місця падіння.

Детальніше цей район вивчався Л. О. Куликом і Є. Л. Криновим впродовж експедицій 1928-1930

рр., проте в районі падіння не було виявлено