Братановский-Романенко Андрей (fb2)

- Братановский-Романенко Андрей [Справочник-дайджест] 20 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



БРАТАНОВСЬКИЙ-РОМАНЕНКО Андрій Семенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священнослужитель, перекладач. В чернецтві – Анастасій (1790).

З родини священика. Батько, Братановський-Романенко С., – протоієрей баришівської

церкви Різдва Богородиці.

Народився 16 (27) жовтня 1761 р. в м. Баришівці Переяславського повіту Полтавської

губернії Російської імперії (нині – районний центр Київської області України).

Помер 10 (22) грудня 1806 р. в м. Астрахані Російської імперії (нині – обласний центр

РФ). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив Переяславську духовну семінарію (1782).

Був викладачем Севської (1782-1784), Вологодської (1784-1788), Кирило-Білозерської

(1788-1789), Олександро-Невської духовних семінарій, читав Закон Божий кадетам

Ізмайлівського полку (1790-1792), законовчителем Сухопутного шляхового корпусу

(1792), придворним проповідником (1793-1796), єпископом білоруським (1797-1805),

архієпископом астраханським (1805-1806).

Дійний член Імператорської Академії наук і мистецтв (1794).

Член Святійшого Синоду (1796).

Кавалер ордена св. Ганни 1-го ступеня (1797).

Наш земляк – автор реформи духовних училищ, за яку одержав діамантову панагію.

Перу Б.-Р. належать доробки: «Досвід про досконалість» (1805), посібник з підготовки

проповідей «Tractatus de concionum dispositionibus formandis» (1806), переклад трактату

«Дослідження властивостей суботи та спокою Нового завіту» Г. Кондея (1787), книг

«Запобігання безвір’ю та нечестивості, здоровим глуздом, совістю та досвідом доведене»

Ж.-А.-С. Формея (1794), «Плач Ієремії пророка» Ф.-Т.-М. де Бакюляра (1797), «Істинний

Месія, або Доказ божественного приходу в світ Ісуса Христа і його божества» (1801).

Працював Б.-Р. і над перекладом «Тлумачення на Євангеліє Івана Богослова» та «Історією

падіння та розвалу Римської імперії» Е. Гіббона, проте ці доробки завершити не встиг.

Власну багатющу бібліотеку наш земляк заповів Астраханській духовній семінарії.

Серед друзів та близьких знайомих Б.-Р. – І. Братанович, Г. Петров, Олександр I, І.

Бецький, Катерина II, І. Шувалов, Павло I, П. Лєвшин та ін.


***

НЕ СЛОВАМИ, А СПРАВАМИ, з життєвого кредо А. Братановського-Романенка

Слава оспівується не словами, а справами.

ПРАВИТЕЛІ – ВИТВОРИ БОЖІ, з слова А. Братановського-Романенка «В день

народження Государя Імператора Павла Першого»

Народження людини є наслідком закону природи: проте народження великої людини є

безпосередній витвір Божий. Отже, царів, законодавців, героїв нарікає Бог Своїми синами,

чиї рідкісні обдарування, талановиті сили, незвичайні обдарування, неймовірні чесноти

змушують інших здивовано говорити про диво. Ось чому народження цих великих мужів

святкується з такими урочистостями, з таким здивуванням і прославлянням споглядати

їхнє життя, подвиги і справи!

Пам’ять про них залишається безсмертною; і пізніші потомства з благоговійним бажанням

подумки звертається про них до Бога. Така вдячність приємна Небесам...

У Богові вірнопіддані прославляють царя свого, корону його, і порфіру, і скіпетр, і

державу, і милість, і суд, і меч, і цілують покірними серцями, як вінець Божий, як державу

Божу, як правду Божу, як меч і слово Господнє. І ця слава така ж істинна, як і та, що її

мають помазаники Всевишнього. Цар Небесний, розділяючи ім’я Своє з царями земними,

розділяє з ними і чесноти Свої: бо ім’я Боже суть Його досконалості, образ якої переважно

накреслює у вибраних за велінням Свого серця, щоб забезпечити Їх іменам святенність,

подібну чеснотах Богоподібним.

Царська правда незаперечна; бо між Ним і Богом немає посередництва. Царська влада

всеміцна; бо образ є її всемогутність Божа. Царська милість безмежна; бо має безкінечні

милості Бога. Царський закон має усі переваги; бо відображає силу Законодавця Божого.

Царський голос діє на всіх розуми і серця; бо він є відгук голосу Бога, який говорить

громом.

Царський помах – владарський; бо він є знак ока Божого, який метає блискавки. Царський

меч є страх ворогам; бо спрямовує його Всесильний, злих каратель, Бог. Об’єднаємо ж суд

з милосердям, велич з лагідністю, самоуправління з благістю, силу з довготерпінням, кару

з любов’ю, перемоги з миром, недремність з промислом доброчинним.

Зі всіх цих чеснот Бог утворює Царя: і хто ж Він, якщо не Богоподібний?

...Ця істина не в уяві існує. Цю істину довів і доводить Бог; цю істину виправдали і

виправдовують Помазанці Божі.

...Слава від Царів невід’ємна: бо вона відображена нетлінним перстом Божим. Ця слава

гідна лише Помазанців Божих; бо для цього змащує їх Бог, сповнюючи духу премудрості і

розуму, духу міцності і сили, духу благочестя і страху Свого.

Хай же безбожний натовп свавільних або вибере собі державника без урахування

благовоління Вседержителя Бога, або блюзнірською рукою потрясе Престол Богом

Вибраного; тоді державник їх буде або безбожним і лютим, або вмістилищем приватних

витребеньок, пристрастей і буйства; тоді вся будівля загального благоденства струснеться;

ляжуть під руїни віра, вірність, чесність, праця, заслуга, чеснота; і цей державник стане

тираном своєї вітчизни настільки злостивим, наскільки дозволять йому нахабство і

лукавство.

...О, якби всі народи так мислили, так діяли і вчиняли, блаженство їх земне було б

передчуттям Царства вічності; ворожнеча, розбрат, ненависть були б невідомі.


НІКОГО НЕ НАСЛІДУВАВ, з статті «Коротко про архієпископа Анастасія

Братановського» на ryibak.boxmail.biz

Бог благословив святу Русь всяким добром; благословення це, мабуть, відпочивало на ній

в бурхливий XVIII століття, коли вся Західна Європа була вкрита темрявою невіри і

запеклого Богоспротиву. У це бурхливе століття Бог захистив Росію твердим оплотом; Він

поставив в ній на варту великих пастирів, які берегли увірену ним паству, як зіницю ока.

Серед цих мужів відрізняється як ревним викриттям західних помилок, так і турботою про

надання віруючим життєдайного Слова Божого, Анастасій Братановський, архієпископ

Астраханський і Кавказький.

...Правлячий архієрей Іріней Братанович, рідний дядько Андрія Братановського, доручив

йому в недільні дні, тлумачити, в церкві Святе Письмо і проголошувати, іноді, проповіді.

На цьому терені Братановський, ще тоді, став предметом здивування цілого міста: всі

стікалися слухати його, захоплюючись неймовірним красномовством, і не менше –

лагідністю, упокорюванням, які зберіг він серед цих самих успіхів.

Гаврило, митрополит Новгородський і С.-Петербурзький, виявив бажання особисто

познайомитися з молодим проповідником Андрієм. З першого погляду і розмови

проникливий пастир зрозумів і полюбив Братановського.

... Незабаром Анастасій почав проповідувати у присутності Імператриці і Високого Двору.

Час цей (з 1793 по 1796 рік) він небезпідставно вважав найблискучішим в своєму житті, і

мав щастя декілька разів чути особисті похвали від Государині. Деякі проповіді його, чуті

Імператрицею, за її наказом, перечитувалися їй в кабінеті: так уважно цінувала Вона твори

Анастасія.

15 вересня 1801 року Государ Імператор Олександр Перший, в день своєї коронації, звів

Анастасія в сан архієпископа, а в 1805 році – повелів йому бути присутнім в Синоді. Тоді

здоров’я трудівника, виснажене заняттями, вимагало спочинку, проте покірний велінню

Помазанця Божого, він залишив Могилів, передчуваючи, що тут більше його не побачать.

Не довго залишався він в столиці, клімат якої сприяв розвитку злих сухот, які він називав

спадковими. Його перевели, за власним бажанням, до Астрахані.

Анастасій, невеликого зросту, худорлявий, слабкий грудьми, не дивував, а захоплював

привабливим красномовством, умів діяти на серця слухачів, викликати сльози, вражати і,

разом з тим, заспокоювати, наводити страх і поселяти надію. Головним гідність Анастасія,

як проповідника, полягала в тому, що він нікого не наслідував.

ПЕРЕВЕРШИТИ ЙОГО НЕ МОЖЛИВО, з оцінки Катерини II

Анастасія можна або копіювати, або перевершити; але і те й інше неможливо.


ЯСНІСТЬ І ВІДТОЧЕНІСТЬ, з статті Ю. Бєгунова «Братановский-Романенко Андрій

Семенович»

Анастасій перевершував всіх інших ясністю і відточеністю стилю, близькістю мови своїх

проповідей до розмовної.

Латиною написав керівництво з складання проповідей (1806).


ОПЛОТ ПРАВОСЛАВ’Я ПЕРЕЯСЛАВ, з кореспонденції «Давня столиця

митрополитів» на інтернет-сайті pravoslavye.org.ua

Лише на кінець XVI століття, завдяки турботам відомого борця за Православ’я князя

Острозького, Переяслав дещо оживає. У 1695 році митрополит Київський Варлаам

(Ясинський) порушує справу про заснування в Переяславі архієрейської кафедри, і вже в

кінці 1701 року єпископ Захар (Корнілович) влаштовує тут Михайлівський монастир.

Восени 1738 року єпископ Арсеній фундирував семінарію, завдяки чому Переяслав стає

крупним центром – разом з Києвом і Черніговом.

З числа церковних і громадських діячів XVIII століття, які вийшли з семінарії, особливо

були відомі Іван Васильович Леванда, професор Київської академії і протоієрей

Софійського собору, і Андрій Семенович Романенко-Братановський, архієпископ

Білоруський і Могилівський, з ім’ям Анастасій.

В кінці XVIII століття Переяслав стає оплотом Православ’я в боротьбі з унією і

католицизмом. За часів цієї жорстокої боротьби уніатами був замучений благочестивий

Данило Кушнір. Голову страченого мученика православні знайшли і відправили до

Переяслава, де її урочисто поховали в кафедральному соборі Вознесенського монастиря.


УКРАЇНЦЯМ ЧИНИЛИ ШТУЧНІ ПЕРЕШКОДИ, з доповіді І. Преловської «Історія

Київської Академії»

Ініціатива реформування системи духовної освіти виходила відразу з декількох напрямків,

оскільки кожна з існуючих в Росії академій подала власний проект, який звичайно

базувався на існуючій системі. Церковні ієрархи запропонували власні проекти, котрі

стали предметом дискусій в Св. Синоді.

Їх авторами були Санкт-Петербурзький митрополит Амвросій (Подобєдов), могилевський

архієпископ Анастасій (Братановський), а також префект Олександро-Невської Академії в

Санкт-Петербурзі Євген (Болховітінов).

Всі ці проекти мали на меті створення єдиної системи духовних академій в Російській

імперії, і це безпосередньо торкалося питання існування Київської Академії, оскільки вона

остаточно мала перетворитися на російський духовний навчальний заклад. Задля цього

українцям було поступово створено штучні перешкоди для вступу в Київську Академію і

відповідно, набагато простіше вступити до новостворених Московської, Санкт-

Петербурзької і Казанської духовних академій.






MyBook - читай и слушай по одной подписке