Волошин Максимилиан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Волошин Максимилиан [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВОЛОШИН Максиміліан Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач, критик, художник. Псевдонім – Кирієнко-Волошин.

З дворянської родини. Як написав сам В. одному зі своїх друзів, «Кирієнко-Волошини – сім‘я ук-

раїнська, козацька із Запоріжжя».

Народився 16 (28 травня ) 1877 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 11 серпня 1932 р. в с. Коктебелі СРСР (нині – селище Планерське Автономної Республіки

Крим України). Похований на пагорбі Кучук-Енішар.

Навчався в Московській гімназії Л. Поливанова (1887), першій казенній гімназії (1888-1892), фео-

досійській гімназії (1893-1897). Вступив на юридичний факультет Московського університету

(1897), однак за участь в студентських заворушеннях його виключили й висилали з білокам‘яної

(1899). Слухав лекції в паризьких Сорбонні та Вищій школі суспільних наук (1901).

Працював на пошукових роботах, що передували будівництву Оренбурзько-Ташкентської залізни-

ці (з 1900), читав лекції про літературу та мистецтво в Керчі, Феодосії.

Друкувався в газетах «Ранок Росії», «Російський Туркестан», «Двадцяте століття», «Біржові

відомості», «Московська газета», «Русь», «L’Europeen Courrier», «Мова», журналах «Новий

шлях», «Перевал», «Ваги», «Золоте руно», «Аполлон», «Російський художній літопис», альмана-

хах «Гриф», «Північні квіти».

Як літератор дебютував віршем «Над могилою В. Виноградова» (1895).

Потім настала черга книг «Поезії. 1900-1910 рр.» (1910), «Лики творчості» (1914), «Anno mundi ardentis 1915» (1915), «Іверні» (1918), «Неспалима купина», «Шляхами Каїна» (обидві – 1921-1923), «Росія» (1924), «Будинок поета» (1926), «Володимирська богоматір» (1929).

Перекладав Верхарна.

Перша виставка пейзажів нашого земляка пройшла у Москві (1917), у подальшому виставлявся в

Ленінграді, Москві, Одесі, Феодосії, Харкові.

22 листопада 1909 р. відбулася дуель між та М. Гумільовим (останній образив поетесу Є. Васильє-

ву – протеже В.). Стрілялися поети у Петербурзі на березі Чорної річки на пістолетах пушкінської

епохи. Незважаючи на те, що, на щастя, обійшлося без кровопролиття, стосунки між ними залиши-

лися прохолодними, а дружина М. Гумільова Ганна Ахматова так ніколи і не відвідала Коктебель.

Стосунки з владою у не передбачуваного «малороса» складалися нелегко. В 1900 р. його

заарештовували за те, що він два роки тому (?!) був членом забороненої студентської організації.

Недовго протримавши в московському Басманному поліцейському домі, звільнили. Проте він ще

довго В. перебував під наглядом поліції, а його листи – перлюструвалися.

На початку першої світової війни В. у листі на ім‘я військового міністра відмовився від участі у

ній «з моральних причин», і отримав «білий квиток» за станом здоров‘я.

Подій 1917 р. не сприйняв, записавши «Я весь час відчуваю інтелігентську брехню реальності Ре-

волюції».

Влітку 1903-1914 рр. В. за власним проектом побудував в Коктебелі будинок, який заповів Спілці

письменників. До сьогодні тут зберігається понад 10 тисяч книг із зібрання В., причому кожна

п’ята з них – з автографами всесвітньо відомих письменників, а також персональний архів госпо-

даря. На жаль, уже в часи незалежності нашої держави т. зв. будинок матері поета здали в оренду

приватним структурам і архітектурно-історичну пам‘ятку згодом перетворили в елітний міні-го-

тель з номерами категорії «люкс». І сліду не залишилося від ні знаменитих східців, ні кімнат сес-

тер Цвєтаєвих та Гумільова.

Серед друзів та близьких знайомих В. – В. Брюсов, К. Бальмонт, А. Білий, А. Модельяні, В. Іванов, С. Городецький, Ф. Сологуб, І. Еренбург, П. Пікассо, П. Соловйов, К. Чуковський, М. Цвєтаєва, А.

Толстой, Ф. Леже, Е. Верхарн, О. Мандельштам, М. Пришвін, В. Вересаєв, М. Булгаков та ін.


***

УСЕ, з життєвого кредо М. Волошина

Усе бачити, усе зрозуміти, усе знати, усе пережити.

ЛЮДИНА – БАКТЕРІЯ ВСЕСВІТНЬОГО ГНИТТЯ, вірш М. Волошина «Космос»

Нет плотности, нет веса, нет размера –

Есть функции различных скоростей.

Все существует разницей давлений,

Температур, потенциалов, масс;

Струи времен текут неравномерно;

Пространство – лишь разнообразье форм;

Есть не одна, а много математик;

Мы существуем в Космосе, где все

Теряется, ничто не создается;

Свет, электричество и теплота –

Лишь формы разложенья и распада,

Сам человек – могильный