ВИНОГРАДСЬКИЙ Сергій Миколайович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Мікробіолог. Один з фундаторів світової мікробіології. Фундатор першого об’єднання
мікробіологів на теренах Російської імперії і другого – в Європі. В мікробіології існує науковий
термін «хемосинтез мікроорганізмів Виноградського».
З родини правознавців. Батько, Виноградський М., – юрист, підприємець, засновник банку.
Народився 1 (13) вересня 1856 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 24 лютого 1953 р. в м. Брі-Конт-Робері (Франція). Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив другу київську гімназію (1873), навчався в Київському університеті (1873-1876),
Петербурзькій консерваторії 1876), природознавчому відділенні Петербурзького університету
(1877-1881). У вузі готувався до професорського звання (1881-1885).
Працював в страсбурзькій лабораторії де Барі (1885-1888), Інституті гігієни Цюріхського
університету (1888-1889), завідуючим відділом загальної мікробіології (1890–1902), директором
(1902-1912) петербурзького Інституту експериментальної медицини, спеціалістом з землеробства
й ґрунтознавства в м. Подольськ Московської губернії (1912-1918), завідуючим
агробактеріологічним відділом Пастерівського інституту під Парижем (1922-1953).
Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1894).
Почесний член Російської академії наук (1923).
Член Французької академії наук
Член Лондонського королівського товариства, почесний член Московського товариства любителів
природознавства, антропології й етнографії (1901), член Французького сільськогосподарського
товариства (1902), неодмінний член Російської медичної ради (1904).
Лауреат премії Левенгука, яка присуджується раз в 10 років.
В. довів участь мікроорганізмів в кругообігу речовини в природі, розділив мікроби на автохтонні й
аллохтонні, відкрив хемоавтотрофні мікроорганізми, явище хемосинтезу (1887), виділів з ґрунту
азотофіксуючі бактерії (1893), одержав нові дані щодо аеробних розкладу целюлози та фіксації
вільного азоту, нітрифікації, вперше запровадив метод вибірних поживних середовищ.
Основні його книги: «Ueber Schwefelbakterien» (1887), «Ueber Eisenbacterien» (1888), «Zur
Morphologie u. Physiologie der Schwefelbacterien» (1888), «Recherches sur les organismes de la
nitrification» (1890), «Залізобактерії як аноргоксиданти» (1920), «Мікробіологія ґрунту, проблеми й
методи» (1949).
Більшовицької революції наш земляк не сприйняв і емігрував спочатку до Швейцарії й Югославії
(1918-1922), а потім – до Франції (1922), де і доживав віку.
В. – єдиний емігрант з СРСР, якому присвоїли звання почесного члена Російської академії наук
(1923) і видрукували, переклавши з французької, книгу «Мікробіологія ґрунту, проблеми й
методи» (1952).
У Москві видано книгу Г. Заварзіна «Три життя великого мікробіолога: документальна повість
про Сергія Миколайовича Виноградського» (2009).
Серед друзів та близьких знайомих В. – С. Ваксман, І. Павлов, Д. Заболотний, А. де Барі, Д.
Менделєєв, О. Бутлеров, І. Сєченов, В. Омелянський, Е. Ру та ін.
***
СПОКУТУВАННЯ,
з життєвого кредо С. Виноградського
Хто жив, працюючи, заслуговує спокутування.
ГЕТЬМАНСЬКОГО РОДУ, з розвідки В. Калити «Когорта славетних»
Петербург, 1902 рік. Інститут експериментальної медицини, заснований самим принцем
Ольденбурзьким, близьким родичем російського імператора. Завдяки високому заступництву цей
науковий заклад і став одним із найперспективніших у Росії. Попрацювати, виконати складні
дослідження, підготуватися до професорського звання сюди з’їжджалися з усієї імперії. Були й з
України. Тут закінчував докторську дисертацію Данило Заболотний з Поділля, котрий згодом
стане славетним ученим-чумологом, Василь Омелянський з Полтавщини – автор першого в Росії
підручника з мікробіології. Та ось товариство земляків-українців поповнилося київським
клініцистом Миколою Стражеском.
Зі Стражеском склалася делікатна ситуація. Готуючи докторську дисертацію з проблеми
ферментації у кишках, 28-річний науковець унаслідок численних досліджень подав своєму
науковому керівникові академіку Івану Павлову, згодом Нобелівському лауреату, дані, які
суперечили погляду вчителя. Павлов нервував, доводячи власну правоту і помилку учня. А він же,
академік, мав бути й офіційним опонентом дисертанта з України. Як тут бути – відмовитись від
Последние комментарии
6 часов 39 минут назад
15 часов 31 минут назад
15 часов 34 минут назад
2 дней 21 часов назад
3 дней 2 часов назад
3 дней 4 часов назад