Биск Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

БІСК Олександр Якимович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач. Псевдонім – Alibi.

З родини ювеліра. Син, Боске А., – французький письменник.

Народився 17 (29) січня 1883 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України), а не в м.

Одеса, як помилково вказують більшість біографів.

Помер 1 травня 1973 р. у передмісті м. Нью-Йорка (США).

Закінчив одеське комерційне училище ім. імператора Миколи I, навчався в Київському

політехнічному інституті (1901-1905), Лейпцігському університеті (з 1905).

Друкувався в газетах «Одеська літературка», «Південна думка», «Одеські новини», журналах «Зо-

лоте руно», «Перевал», «Сиріус», «Новий журнал», «Крокодил», «Нове російське слово»,

«Російська думка», «Фігаро», «Новий журнал для всіх», «Нове життя», «Нова Росія», паризькому

«Червоне знамено».

Як літератор дебютував сонетом «Той дивний час прийде» в газеті «Південно-західний тиждень»

(1903).

Потім настала черга доробків «Забутий ювілей» (1906), «А. Коринфський», «Втомлений травень»

(обидва – 1911), поетичних збірок «Розсипане намисто» (1912), «Чуже й своє» (1962).

Б. перекладав К. Гамсуна, Р.-М. Рільке, Е. Верхарна, С. Георге, Г. фон Гофмансталя та ін.

Більшовицької революції не сприйняв. Чашу терпіння переповнив арешт у 1919 р. На щастя, дружині вдалося (неймовірний випадок!) переконати чекістів, що «поет» і «буржуй-визискувач» –

це не обов’язково синоніми. Б. випустили. І через декілька місяців сім’я емігрувала: спочатку до

Болгарії (1919-1926), потім до Бельгії (1926-1940), Франції (1940-1942) і нарешті перебралася в

США (1942). Виїхали з Бельгії емігрантів змусили несприятливі обставини: туди ввійшли

фашисти. Пізніше Б. з гіркотою зауважить: «Єдине джерело, де я міг би зачерпнути хоч деякі

відомості – мої старі папери, але… моє літературне майно чесно поділили між собою більшовики

1920 р. в Одесі та Гітлер 1940 р. в Брюсселі».

У похилому віці Б. втратив слух. Гадають, що саме ця хвороба стала дотичною причиною

трагічної смерті. Під час пожежі в готелі «Манхеттен», де письменник зупинився з братом, вночі

спалахнула пожежа. Попереджень Б. не почув…

Серед друзів та близьких знайомих Б. – В. Брюсов, М. Волошин, А. Білий, Є. Круглікова, М.

Гумільов, Л. Лєсная, Д. Цензор, К. Бальмонт (останній подарував нашому земляку примірник своєї

книги «Будівлі, що палають» з написом: «Поету тонких відчуттів О. Біскові. 1914. 27–28 березня.

Одеса»).

***

ПРАГНЕННЯ РАБСТВА

, з життєвого кредо

О. Біска

Жінка прагне всією своєю суттю рабства.

TABULA RASA, з фейлетону О. Біска «Чого бажає жінка?»

Жінка все життя чекає того, хто прийде і візьме її душу, велику й безформну. Душа жінки – тільки

потенція, одна величезна можливість, непочата цілина, tabula rasa, яка чекає запліднюючого

розуму чоловіка.

ГІЛКА З КИЇВСЬКОГО САДУ, вірш О. Біска «Русь»

Вот Русь моя: в углу, киотом,

Две полки в книгах – вот и Русь.

Склонясь к знакомым переплётам,

Я каждый день на них молюсь.

Рублёвый Пушкин; томик Блока;

Все спутники минувших дней –

Средь них не так мне одиноко

В стране чужих моих друзей.

Над ними – скромно, как лампада,

Гравюра старого Кремля,

Да ветвь из киевского сада –

Вот Русь моя.

НАД ТЕМНОЮ КНИГОЮ БУТТЯ, вірш Р.-М. Рильке «Янголи» у перекладі О. Біска

Они – с усталыми глазами,

застыли в начатом стихе,

и в их мечты вплелась с веками

тоска – как будто о грехе.

Их лица – схожих ряд овалов,

и все молчанья их равны,

как много-много интервалов

в великой песне вышины.

Но чуть взмахнут они крылами –

пройдет воздушная струя,

как будто Бог в замолкшем храме

провел творящими руками

по темной книге бытия.

Я БАЧУ СВІТЛО, вірш С. Георге «Проходимо безшумною ходою» у перекладі О. Біска

Проходим мы бесшумною походкой

По буковой аллее в мягком свете

И видим за воротною решеткой

Миндаль стоит второй уж раз в расцвете.

Скамью на солнце ищем мы без тени

Где нас никто тревожить не посмеет

Сплетаем наши руки мы в забвеньи

И солнце долгой лаской нас лелеет.

Ветвей мы чуем легкое качанье

Я вижу свет сочится с них и внемлю

С тобою как