Анастасевич Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">тісного честолюбства і віддалився в мирні кущі простодушного полянина, – ловити останні звуки з

кожним днем вмираючої рідної мови.

ОДИН З ПЕРШИХ ДОСЛІДНИКІВ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТКИ, з розвідки О. Булахова

«Анастасевич. «Слово о полку Ігоревім» в літературі, мистецтві, науці»

Як встановив Ф. Я. Прийма, Анастасевич залишив цінні рукописні зауваження про «Слово о полку

Ігоревім». ...Анастасевич розглядав «Слово» як стародавній, а не пізній рукопис, який «був

написаний віршами, хоча й не рівностопними, подібно до виданих стародавніх російських віршів»; припускав, що автор «Слова» (співець) був, можливо, з придворних або військових; уточнював

дату походу Ігоря Сіверського на половців, звіряючи свідчення «Слова» з даними Никонівського

літопису, історії Щербатова й Татищева, примітками Болтіна й іншими джерелами, де згадуються

половці; підтвердив, що сонячне затемнення відбулося в середу 1 травня 1185, а не 1186, як

вважали деякі історики в кінці XVIII – на початку XIX ст.

Анастасевич висував завдання друку «Слова» «з докладним розбором і порівнянням з грецькою

або північною поезією, а старовинні вирази привести в можливу ясність». Він сам спробував

розтлумачити деякі граматичні особливості (м’яке «т» в дієсловах 3-ої особи: «бяшеть»,

«помняшеть», «пущашеть», «ржуть», «звенить», «стоять»; форму «мужаймся»; слова

«поскепаны», «звычай» і «свычай»; звукосполучення типу «гы», «кы», «хы»: «акы», «Києвъ»,

«облакы»), при цьому він вказував на схожість деяких рис мови «Слова» з нинішніми рисами

української і польської мов.

Ф. Я. Прийма справедливо підкреслює, що «зауваження В. Г. Анастасевича на „Слово о полк

Ігоревім» мають значний інтерес для всіх, кого цікавить історія вивчення якнайдавнішого

пам’ятника руської художньої літератури. Ім’я його повинно бути зарахованим до числа перших

дослідників „Слова».

ІСТИННО ЕНЦИКЛОПЕДИЧНА НАУКА, з монографії О. Гречихіна «Виникнення і

становлення російського бібліографознавства»

Піонерами в розробці бібліографії як науки, фундаторами бібліографознавства в нашій країні

(Росії – авт.) є В. Г. Анастасевич і В. С. Сопіков. Свої роботи вони почали одночасно, хоча

опублікували у різний час. Ними вперше були визначені соціальні функції, об’єкт і предмет, методи, літературні форми, структура бібліографії, тобто найважливіші складові кожної науки, необхідні для її обґрунтування.

Роботи В. Г. Анастасевича і В. С. Сопікова мовби вінчають перший етап становлення

бібліографознавства в Росії і відкривають нові перспективи в його розвитку.

…Подвійність, …що одержала односторонню інтерпретацію в різних визначеннях бібліографії, бере свій початок від В. Г. Анастасевича. Оригінально модифікуючи відомі зарубіжні точки зору

стосовно російських умов, він ділив бібліографію як ціле на дві взаємозв’язані частини: по-перше,

«з боку її практики», по-друге, «в сенсі словесному і вченому» (у книгознавчій літературі це

ділення зазвичай кваліфікується як «практична» і «теоретична» бібліографія).

Особливість першої частини, за В. Г. Анастасевичем, полягає у віднесенні бібліографії «до одних

творів», тобто в тому, що тепер трактується як вторинність бібліографічної інформації, повторно-

документальна (інформаційна) суть бібліографії.

Друга частина визначається В. Г. Анастасевичем саме як бібліографічна наука – «її теорія, або

бібліологія», яка виступає як «філософія першої» (практичній частині), «або горішня

бібліографія». Це він пояснює тим, що наукова частина бібліографії «не обмежується лише

речовинністю і технічним описом книг, а й проникає в їх суть і простягається визначення їх

якостей, не у відношенні до продажу, а в значенні словесному і вченому». Тому вона й

«заслуговує назви науки істинно енциклопедичної».

БІБЛІОЛОГІЯ – ФІЛОСОФІЯ БІБЛІОГРАФІЇ, з дисертації М. Єльникова «Біля витоків

методології книгознавства»

XX століття ознаменоване колосальною кількістю не тільки робіт у області методології науки, а й

великих відкриттів завдяки розробці нових методів наукового пізнання, необхідність в яких

виникає тоді, коли є проблема, проте не ясно, як її вирішувати. Разом з тим відсутнє однозначне, прийняте всім науковим співтовариством визначення поняття методології науки. Хоча всебічний

аналіз методологічних концепцій (як вітчизняних, так і зарубіжних), розроблених за останні три

десятиліття, дозволяє констатувати, що методологія науки – це