Амалицкий Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

і

земноводних, і плазуючих) і рептилій.

НА ВЛАСНІ КОШТИ, з книги «Нариси про видатних діячів природознавства і техніки» за

редакцією С. Вавилова

Не бентежачись відсутністю підтримки, В. П. Амалицький складає програму досліджень, подає її у

Варшавське товариство природодослідників і негайно приступає до виконання власними

засобами. Дітей в сім’ї не було; весь вільний від викладання канікулярний час він разом з

дружиною проводить у дослідженнях континентальних пермських відкладень північного сходу

Європейської Росії.

У невеликому човні з двома веслярями В. П. Амалицький плавав Сухоною, Пів. Двіні і Витегрі,

ретельно обстежуючи всі виходи пермських порід. Починаючи з 1895 по 1898 р., кожне літо

вчений проводить просто неба, ночує під нехитрим навісом в човні, крок за кроком проходячи

сотні кілометрів берегових оголень. Результати сезонних спостережень публікує щорічно під

загальним заголовком «Геологічна екскурсія на північ Росії».

Перший рік (1895) не приніс вирішальних доказів його правоти, хоча і були знайдені залишки

кісток якихось наземних хребетних на р. Сухоні. Проте вони були такими невеликими уламками,

що навіть найгарячіше бажання добитися їх визначення виявилося безсилим. Повертаючись з

експедиції, В. П. Амалиький затримався на два дні в Нижньому Новгороді, аби оглянути ще раз

вже вивчені ним раніше виходи пермських порід на р. Ока біля її впадіння у Волгу. В одному з

ярів, котрий врізався в береговий обрив, учений помітив виступ твердого пісковика з дрібною

рінню. Уважно придивившись до породи, він несподівано виявив, що, окрім ріні, пісковик містить

ще й щільні уламки кісток такого ж темно-коричневого кольору.

Старанні пошуки дали обнадійливий результат: було зібрано декілька хребців, уламків черепів і

зубів. Залишки виявилися схожими з особливими представниками звіроподібних плазунів –

дицинодонтами, дуже поширеними в пермі Південної Африки.

Ця знахідка підбадьорила В. П. Амалицького. Він повернувся до Варшави і з нетерпінням став

чекати наступного літа, щоб знову відправитися на пошуки дорогоцінних залишків стародавнього

життя, загублених в масах «німих» порід на берегах річок Півночі.

ВИЖИЛИ НАЙВИТРИВАЛІШІ, з дисертації М. Романова «Надра і геологічне минуле

Нижньогородської області»

В Академії наук Росії є так звана «Північнодвінська колекція» пермських наземних тварин, котра

користується всесвітньою славою. Колекція складається з кістяків рідкісних тварин, знайдених

проф. В. П. Амалицьким на берегових масивах р. Північна Двіна. Знахідки являють винятковий

науковий інтерес, вони склали епоху в науці про вимерлі організми (палеонтологія).

Цікаво простежити, яким шляхом прийшов проф. Амалицький до своєї знахідки. Досліджуючи

Оку, він звернув увагу на те, що прісноводні раковини, які зустрічаються в шарах татарського

ярусу, подібні до південно-африканських, де в шарах того ж віку були знайдені плазуючі. Він і

став шукати їх на берегах П. Двіни, де розвинені верхньо-пермські породи, і в шарах, що містять

черепашок, виявив цілий цвинтар величезних плазуючих.

Повинен відзначити, що розрізнені частини кістяків тих же тварин зустрічаються й у шарах по

правому березі рік Ока й Волга, зокрема в м. Нижній Новгород; не виключена можливість

знахідок тут повних кістяків.

«Глибоководне кам’яновугільне море на території Нижньогородської області змінилося

безпосередньо на таке ж глибоке пермське» (Амалицький В. П., «Кам’яновугільна й пермська

системи»), так що немає можливості провести чітку межу між верхньо-кам’яновугільними й

нижньо-пермськими відкладеннями. Найнижчий обрій пермських відкладень виражений

вапняками, котрі містять залишки організмів, винятково характерних для глибокого дна морського

басейну. У наступному обрії, який лежить вище, з’являється змішана фауна, що складається з

форм глибоководних і форм мілкішого моря, причому перші відверто поступаються новим

прибульцям, краще пристосованим до змінених умов життя. Нарешті, вимерли всі організми, які

наповнювали моря попереднього часу, і залишилися тільки істоти найбільш витривалі.

ЯЩУРИ ВРАЖАЮТЬ, з нарису П. Чудинової «До портрету сучасника»

Про існування захоплюючої науки про вимерлих тварин юнак (Єфремов І. – палеонтолог,

письменник – авт.) знав з дитинства, пройшовши через «Втрачений світ» Конан Дойля й

«Подорож до центра Землі»