Короленко Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

КОРОЛЕНКО Володимир Галактіонович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, громадський діяч.

З дворянської родини. Батько, Короленко Г., – повітовий суддя.

Народився 15 (27) липня 1853 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 25 грудня 1921 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України). Похований на міському цвинтарі. Могила перенесена в сад поруч з

його Будиком-музеєм (1930-і). Між іншим, коли громада почала збирати кошти на пам’ятник

письменникові, близькі родичі заявили:»Витратьте ці гроші на допомогу голодуючим, так зробив

би й сам Володимир Галактіонович».

Навчався в Житомирській класичній гімназії (1863-1866), закінчив Рівненську реальну гімназію

(1866-1871), навчався в Санкт-Петербурзькому технологічному інституті (1871-1873), московській

Петрівсько-Розумовській землеробській і лісовій академії (1874-1876).

К. – почесний член Російської Академії наук (1900).

Працював коректором (1874-1879), був членом редакції й офіційним представником «Руського

багатства» (з 1895).

Друкувався в газетах «Новини», «Полтавщина», «Самарська газета», «Російські відомості»,

«Волзький вісник», «Сибірська газета», «Вісник Полтавського губернського громадського

комітету», журналах «Слово», «Російська думка», «Північний вісник», «Російське багатство».

Як літератор дебютував в газеті «Новини» заміткою «Бійка поблизу Апраксінового двору» (1878).

Потім настала черга оповідань «Епізоди з життя шукача» (1879), «Яшка» (1881), «Сон Макара»,

«В лихому товаристві», «Вбивця» (усі – 1885), «Сліпий музикант» (1886), «Вночі» (1888), «Ат-

Даван» (1892), «В голодний рік» (1893), «Парадокс» (1894), «Без мови» (1895), «Необхідність»

(1898), «Мороз» (1901), «Не страшне» (1903), «Історія мого сучасника» (1906), «Побутове явище»

(1910), «Спокуса» (1914).

Наш земляк – автор книг «Нариси і оповідання» (1892), «Художник Алимов» (1896), «Будинок

№13» (1905), «Ті, що відійшли» (1908).

За життя К. мав дев’ятитомне «Повне зібрання творів» (1914).

З владою наш земляк завжди був на «ти», що її представникам вельми не подобалося і це

письменник відчував на власній шкірі. За подання колективної скарги його виключили з

Петрівсько-Розумівської хліборобської академії (1874), пізніше заарештували і відправили в

заслання в В’ятську губернію, а далі – під поліцейський нагляд в Кронштадт.

Потім наклали адміністративне покарання – у вигляді поселення далеко за Якутськом. Після цього

10 років К. змушений був жити в Нижньому Новгороді (1885-1896).

Як громадський діяч наш земляк проявляв себе неодноразово. Саме з його ініціативи та при

активній безпосередній участі в Нижньогородській губернії були організовані безкоштовні їдальні

для голодуючих.

Багато зусиль він приклав, аби виграти т. зв. «Мултанську справу», чим врятував життя

безпідставно звинувачуваних в ритуальному вбивстві.

Гучний суспільний резонанс мала й відмова К. від звання почесного академіка російської академії

наук (1902), як демарш проти висунення туди кандидатури М. Горького. Причому свій диплом

наш земляк повернув, супроводивши його обґрунтованою письмовою заявою.

Що стосується більшовицької революції, то наведемо характерну думку з «Щоденника»

письменника: «Тепер на російському гранті бовваніють обличчям до обличчя дві утопії» (перша –

самодержавство – авт.).

Ім’я К. присвоєно Полтавському педагогічному інституту, Харківській державній науковій

бібліотеці, Чернігівській обласній бібліотеці, школі у м. Полтава, вулиці, лікарні й бібліотеці в

Москві.

У Полтаві відкрито музей (1928), а в Житомирі пам’ятник і музей К. (1973).

У свою чергу, Спілка письменників України встановила літературну премію імені видатного

митця за кращий твір, написаний російськомовними літераторами України (1990).

До 150-річчя від дня народження К. Національний банк України випустив ювілейну монету

номіналом 2 гривні (2003).

Серед друзів та близьких знайомих К. – А. Чехов, Л. Толстой, В. Муратов, М. Анненський, В.

Григор’єв, С. Єлпатьївський, М. Горький, В. Мякотін, А. Луначарський, К. Тімірязєв, М.

Чернишевський, П. Якубович та ін.

***

САМ СОБІ ПРИСЯГНУВСЯ,

з творчого кредо В. Короленка

Сам собі присягнувся, що ніколи жоден мій рядок не з’явиться під