Скальковский Аполлон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

СКАЛЬКОВСЬКИЙ Аполлон Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, етнограф, письменник.

З дворянської родини.

Народився 1 (13) січня 1808 р. в м. Житомирі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 28 грудня 1898 р. (9 січня 1899 р.) в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Закінчив юридичний факультет Московського університету (1827).

Працював чиновником канцелярії Новоросійського генерал-губернаторства і редактором видань

Одеського статистичного комітету (1828-1898).

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1856).

Один з фундаторів Одеського товариства історії і старожитностей.

Член Товариства сільського господарства Південної Росії.

Друкувався в журналі «Київська старовина», «Записки Одеського товариства історії та

старожитностей».

Перу С. належать двотомний «Хронологічний огляд історії Новоросійського краю. 1730-1823 рр.»

(1836-1838), «Перше тридцятиріччя історії міста Одеса» (1837), тритомна «Історія Нової Січі або

останнього коша Запорозького» (1885-1886), «Наїзди гайдамак на Західну Україну в XVIII ст.

1733-1768 рр.» (1845), «Болгарські колонії в Бессарабії і Новоросійському краї» (1848), двотомний

«Досвід статистичного опису Новоросійського краю» (1850-1853), документальні розвідки «Пилип

Орлик і запорожці» (1882), «Декілька документів з історії гайдамаччини» (1885), «Адмірал Де

Рібас і завоювання Хаджибея» (1889),

Він також – автор низки історичних романів. В Одесі зберігається досі не опублікований

щоденник.

Наш земляк знайшов і зберіг архів Коша Запорозького XVIII ст. (нині в Києві).

Доробки мають неабияке значення і нині, оскільки в них використані документи, пізніше частково

втрачені.

Серед друзів та близьких знайомих С. – А. Міцкевич, М. Грушевський, М. Воронців та ін.

***

НАЙПОЕТИЧНІША КРАЇНА,

з громадянського кредо А. Скальковського

Кіш Запорізький – відносно невелика, проте, можливо, найпоетичніша країна великого Царства

Російського.

З РОДУ МАГДЕНКІВ, з книги А. Скальковського «Історія Нової Січі або останнього коша

Запорозького»

Він (Колпак О. – авт.) походив, мабуть, із дворянського роду Магденків. Ми судимо з того, що ще

тепер є його нащадки, українські дворяни Магденки, а також засноване село Опанасівка, перейшло

до одного з Магденків, який помер бездітним.

Портрет Колпака, подарований Одеському товариству історії і старожитностей, але жаль, що він

там зображений не козаком-молодцем, а смиренним титарем церкви, яку сам побудував.

ТВОРЕЦЬ «МІСЬКИХ ІСТОРІЙ», з автореферату дисертації Л. Новикової «Внесок А. О.

Скальковського у дослідження історії Південної України»

Наступний етап у формуванні історика розпочався з переїздом його до м. Одеси. На тлі традиції

місцевих історичних досліджень та з огляду на перспективу офіційної підтримки він остаточно

визначився і був фактично офіційно визнаним як історик (історіограф) Південної Росії (Новоросії).

...А. О. Скальковський, поряд з термінами адміністративно-територіального поділу, такими, як

Новоросія, Новоросійський край та іншими поняттями, широко вживає термін «Степ». Це

дозволило йому підкреслити одну з головних основ специфіки історичного процесу в регіоні, а

також провести паралелі з історією Північної Америки. Об’єктивно історик сприяв поширенню в

історіографії низки термінів для означення території Південної України.

Історія регіону у його висвітленні постає як багатофакторний процес. Представлені в його працях

чинники історичного розвитку підтверджують вплив на формування його методології з боку

романтизму та державознавства.

Завдяки наміру створити історичну працю комплексного характеру, в центрі уваги А. О.

Скальковського опинився широкий спектр проблем історії регіону. Одне з головних місць посідає

історія управління або історія адміністративної діяльності різних рівнів, в різних галузях і

областях Новоросійського краю та Бессарабії. Встановлено, що в оцінці результатів управління

дослідник займав регіоноцентричну позицію. В той же час історик не менше значення відводив

питанням так званої внутрішньої історії, історії побуту краю, розвитку «його сил і засобів». З цим

пов’язано дослідження ним ролі в