Куинджи Архип [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Куинджи Архип [Справочник-дайджест] 21 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КУЇНДЖІ Архип Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник, педагог.

З міщанської родини. Батько, Куїнджі І., – чоботар.

Народився 1841 (1842?) р. в м. Маріуполі Катеринославської губернії Російської імперії (нині –

місто обласного підпорядкування Донецької області України).

Помер 11 (24) липня 1910 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі. За радянської влади надгробки і прах відомих діячів науки,

літератури, культури, історії, куди потрапив і К., були перенесені (1952).

Грамотою опанував у вчителя-грека, недовго відвідував Маріупольське міське училище.

Живопису навчався самостійно, в майстерні І. Айвазовського в Феодосії (1865-1866), в

Петербурзькій академії мистецтв (1868-1872).

Пас гусей, служив у підрядчика на будівлі церкви, у хліботорговця. працював ретушером у

фотографів Маріуполя, Одеси, Санкт-Петербургу (1860-1865), викладачем Вищого художнього

училища при Академії мистецтв (1894-1897).

Дійсний член Петербурзької академії мистецтв (1893).

Член Товариства пересувних художніх виставок (1875-1880).

Ініціатор створення Товариства художників (1909). Вдячні учні перейменували його в Товариство

Куїнджі (1909-1931).

Лауреат бронзової медалі міжнародної виставки в Лондоні (1874).

Як художник дебютував картиною «Татарська сакля в Криму» (1868).

Потім настала черга наступних доробків: «Осіннє бездоріжжя» (1872), «Сніг», «Вид на острів

Валаам», «Ладозьке озеро» (усі – 1873), «Забуте село» (1874), «Степ», «Чумацький тракт» (1875),

«Українська ніч», «Українська ніч» (обидві – 1876), «Ліс», «Вечір в Малоросії» (обидві – 1878),

«Березовий гай», «Після грози», «Північ», «Після грози» (усі –1879), «Ніч на Дніпрові» (1880),

«Ельбрус. Місячна ніч» (1890-1895), «Снігові вершини гір. Кавказ», «Снігова вершина. Кавказ»

(обидві – 1890-1895), «Вершина Ельбрусу, осяяна сонцем», «Ельбрус удень. Череда овець на

схилах», «Ельбрус увечері» (усі – 1898-1908), «Ельбрус удень» (1898-1908).

К. небезпідставно вважають першим самобутнім російським імпресіоністом.

Творча спадщина нашого земляка складає понад п’ятисот великих і малих полотен, багато

малюнків.

Дитинство і молодість у К. були нелегкими. Він рано втратив батьків, жив у великій бідності. Вже

у Петербурзі мешкав на горищі, часто лягав спати на голодний шлунок.

За участь в студентському зібранні, яке поліція вважала незаконним, нашого земляка звільнили з

роботи в Вищому художньому училищі при Академії мистецтв (1897).

У свою чергу, як людина виняткових щедрот, К. допомогти своїм учням і товаришам. Так, він

пожертвував 100 тисяч рублів на поїздку за кордон групи молодих художників (1898), виділив

таку ж суму на 24 щорічні премії для митців і додатково 11700 рублів – для премій пейзажистам,

заповів 150 тисяч рублів, кримський маєток і всі полотна Товариству Куїнджі (1909).

У м. Маріуполь функціонує галерея, яка носить ім’я видатного земляка.

Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Айвазовський, М. Ярошенко, І. Рєпін, В. Васнецов, Д.

Менделєєв, Л. Рилов, М. Реріх, К. Богаєвський, В. Зарубін, Ф. Рущіц, В. Пурві та ін.


***

НАЙДОРОЖЧА

ЩИРІСТЬ,

з творчого кредо А. Куїнджі

Пишіть просто. Так, як бачите. Щирість у художникові – найдорожче.

ДОСЛУХАВСЯ ЛИШЕ СВОГО ГЕНІЯ ДЕМОНА, з статті І. Рєпіна «Архип Іванович Куїнджі

як художник»

У сфері пейзажного живопису Куїнджі був геніальним художником.

…Світло – зачарування, і сила світла, його ілюзія стали його метою.

Звичайно, суть цього явища полягала в самому Куїнджі, в його феноменальності, особистій,

вродженій оригінальності. Він дослухався тільки свого генія – демона.

Як щирий геній-винахідник, він йшов тільки від свого природного розуму, вірив тільки у свої

особисті погляди на мистецтво, і на товаришів він впливав менторські. Його геній міг працювати

тільки над чимось ще невідомим людству, що навіть не марилися художникам до нього.

Академічні малювальні вечори він не відвідував; наукові лекції тодішніх курсів (розтягнутих на 6

років) також його анітрошки не цікавили. До всього він доходив власним розумом.

Від деяких його полотен ставали дибки виховані глядачі: особливо ось ці прості малоросійські

хатини, котрі з особливою пластичністю розмістилися на кручі, ніби на п’єдесталі; за ними – густі