Ти чуєш, Марго?.. [Марина Гримич] (fb2) читать постранично

ТИ ЧУЄШ, МАРГО

1.

О сьомій ранку в одному звичайному помешканні пролунав несамовитий жіночий вереск.

Тато перелякано підхопився з ліжка, однак молодший син зі свого ліжечка заспокоїв його:

- Не пелезивай, тату, це мама знову стала на ваги!

Водночас із ванни заторохтіло:

- Господи! Як мені все це набридло! Я - нещасна жінка! Я - мати-героїня! Хочу бути старою дівкою! Хочу сидіти собі в своїй хаті, у своєму ліжечку, пити каву і читати детективи! І щоб мене ніхто не чіпав! А тут ці діти сидять на голові! Ці три ІГявки! Не дають жити! Господи! За що мені такі тортури!

Тим часом у квартирі все поволі заворушилося.

- Ма! Шо їсти?

- Як шо їсти? Там каша була вівсяна від учора!

- Вже нема!

- Як нема?! Господи! Ну шо це таке! Ці діти, І і хробаки: хрум, хрум, хрум! Усе поїдають, усе пожирають! Оце мені нема чого робити, як за п'ять хвилин до виходу з дому варити вам кашу!

Ма! Я не хочу в садочок!

Я теж не хочу в свій садочок! Запам'ятай,синочкув цьому житті немає слова "хочу", е лише слово "треба"! Зрозумів?

Мамочко, а де моя краватка?

Таточку, твоя краватка там, де вона має бути!

Мамочка, ледь-ледь застібуючи ґудзики піджака на грудях, стала особливо агресивною:

Ну ти подиви. Ця хімчистка обнагліла! Все збігається після неї.

Мамусю, може, справа не в хімчистці? - хотів був пожартувати тато.

Мамуся оскаженіла. Тримаючись за свої верхні округлості, вона заверещала:

- Ну й що? Ну то й що? Що ти на мене дивишся? Ну що я можу зробити, що воно росте, як на дріжджах! Якби я тобі не народила і не вигодувала оцим місцем трьох дітей, то була б струнка, як билиночка. А ці діти... Господи, хіба це діти? Це ж п'явки! Вони п"ють мою кров, п"ють, п'ють...

Тату, сьогодні твоя черга вести малого в садок! Моїнерви вже не витримують! Все, я побігла! Па!

Вона забігла в ліфи натиснула кнопку і тут відчула, що зачепила портфелем колготки. Закотивши очі під лоба, вона просто вилаялася. Довго і смачно. Правда, подумки. Проте, здається, трохи ПІДЛЯГЛО.

Заходячи в автобус, а потім у метро, вона про себе бубоніла: хоч би не зустріти когось із знайомих, щоб не бачили її без макіяжу, хоч би не зу-стріти когось із знайомих, хоч би не зустріти, хоч би... Слава Богу, здається, не зустріла.

її все дратувало навколо. Водночас вона заздрила всім і всьому на світі. Вона заздрила людям, які в метро читали газети і детективи, бо після купи паперів на роботі друковані літери викликали в неї алергію. Вона заздрила тим, хто не мав проблем із верхніми ґудзиками піджаків. Вона заздрила рибалкам, які могли собі дозволити розкіш годинами висиджувати на льоду. Вона заздрила дітям, які могли на повний рот сміятися, не боючись, що хтось помітить пломби на їхніх зубах. Вона заздрила стінам Києво-Печерського монастиря, які могли століттями незворушно дивитися у воду, думаючи про вічне і духовне. Вона заздрила поїздам метро, яким не треба було думати про те, куди їхати і з якою швидкістю.

Робочий день почався не найкраще. Кабінет викликав огиду. Дірка на колготах заважала сконцентруватися на роботі. Раптовий телефонний дзвоник пронизав від кінчиків волосся до кінчиків нігтів на ногах. Господи, треба зробити педикюр1

- (Що за сполота дзвонить так рано?) Алло,слухаю! Доброго ранку! Іду!

Шеф знахабнів. Зараз скаже, що й нього дві новини, одна хороша, а друга - сама знаю яка... І запряже...

Ну що, Марю, піджачок збігся п хімчисітці? - замість привітання пожартував шеф.

Дуже смішно!

Так і гримай! До речі, в мене дві новини: одна хороша, а друга... ну. сама знаєш яка... З якої починати?

- Із самазнаешякої.

До нас приходять дідові партнери. Треба зробити проектик. Такий собі акуратненький, елегантненький маленький проектик. Ти зрозулеська. Шо я маю на увазі?

Конешно.

Не конешно. а єс оф кос. шефе.

Єс оф кос, шефе.

Проектик маг бути о четвертій. Ясно?

Ге, сер.

І щоб о четвертій верхні ґудзички на піджачку і на блюзечці були розстебну ті.

- Ну досить, досить уже...

- На десерт новина: маєш колегу у свій кабінет.

Мужчина?

Мужчина.

Ви попередили, що я мати-героїня і муже ненависниця?

Можеш не переживати: приставати не буде: одружений. жона-модель. ноги від шиї. синочок-вундеркіндик, тобто ввесь джентльменський набір.

- Чекайте, а на яку це він посаду йде?

Шеф промовчав.

- Ні. ви цього не зробите! Зроблю. Марго. зроблю.

-Я пахаю 10 років, а йому відразу заввіділом на тарілочці з золотою кайомочкою!

Ти ж знаєш, це не від мене...

Та чхати я хотіла від кого!

Марго влетіла в свій кабінет. У ніс ударив запах "давідова". За сусіднім столом сидів мужчина із зовнішністю з хвостиком ззаду... (Ненавиджу!). Ллє довелося знайомитися. Він. виявляється. Ан-дибер. Чогось більш ідіотського придумати важко.

Марго сіла за комп'ютер і почала писати витвір мистецтва під назвою "Проектик".

Марго вийшла з роботи, почуваючи себе вичавленим лимоном. Подивилася вгору. Повний місяць. Усе ясно звідкіля агресія і неспокій. Захотілося