Міс Шамвей і чорна магія [Джеймс Хедлі Чейз] (fb2) читать постранично, страница - 6

червоне від люті Боглеве обличчя, він занепокоєно спитав:

— Що сталося, сеньйоре?

— Іди геть! — прогарчав той. — У нас щойно поцупили всю монету!

— Але сеньйорита вже пішла, сеньйоре. Раніше вона робила це лише після того, як клієнт розраховувався. А щоб отак — то вперше. Дуже нечесно з її боку так чинити.

Богль і Ансель перезирнулися.

— Що ви хочете цим сказати? — спитав Ансель. — Ви знаєте цю молоду особу?

— Так, сеньйоре. Вона приходить сюди досить часто. Розумієте, у неї дуже гарна зовнішність і навдивовижу спритні пальці.

— То ось як оббирають клієнтів у цьому клятому кублі! — загорлав Богль, стискаючи кулаки.

Офіціант знизав плечима.

— Ви ж самі її запросили, сеньйоре. Хто ж знав, що ви такі роззяви?

— Ходімо, Богль, — сказав Ансель. — Хай це буде нам наука.

— А рахунок, сеньйоре?

— Віддаси його своїй прекрасній блондинці, коли вона навідається сюди наступного разу! — люто кинув Богль. — І перекажи їй, що коли ми стрінемося знову, нехай дбає не тільки про свою сумочку! Я розірву її на шматки, щоб подивитися, що там у неї всередині!

Компаньйони підвелись і пішли з кав'ярні.

Розділ третій

Перш ніж змалювати свою зустріч з Майрою Шамвей, хочу трохи розповісти про її минуле життя. І тільки потім, з вашого дозволу, повернемося до моєї історії.

Майра збрехала Донові Анселю, коли сказала, що вона журналістка. Перед тим вона вже п'ять років заробляла собі на життя як «забійниця». Вам нічого не говорить це слово? Гай-гай! Тоді постійте кілька хвилин на розі вулиць, що мають сумнівну славу. Постояли? Тепер дістаньте ваш гаманець. Що? Вже немає? Це діло рук, дуже спритних рук якої-небудь «забійниці». Здебільшого пропажу гаманця виявляють лише через кілька годин.

Майрин батько показував фокуси в третьорядних мюзик-холах. Дівчинка вчилась у нього. Коли їй минуло п'ятнадцять, він вирішив зробити Майру помічницею. Здібності до ремесла були у неї в крові. Всі захоплювались її навдивовижу спритними пальцями. Вона віртуозно маніпулювала картами. Здавалося, вона може зняти непомітно для господаря навіть куртку і так само непомітно надягти на нього знову. Хтозна-звідки в руках у неї з'являлися різні предмети й тут-таки зникали хтозна-куди. Одне слово, вона була фокусниця «від Бога».

Якось увечері, коли вона виходила з театру, сталася подія, яка круто змінила все її подальше життя. З нею познайомився один молодий спадкоємець татуся-товстосума і, засліплений її чарами, вирішив полонити красуню з допомогою гаманця. Татусь Шамвей порадив дочці не відмовлятись від доброї вечері. Майра давно вже звикла ставитися з гордовитою незворушністю до всіляких телячих ніжностей і була певна: якщо залицяльник спробує бодай трохи відхилитись від наміченої нею програми, вона зуміє поставити його на місце.

Той залицяльник, на ім'я Джо Крум, виявився хлопцем досить ґречним, проте недалекоглядним. Аби викликати в чарівній супутниці відповідні почуття, він не знайшов нічого кращого, як продемонструвати їй вміст свого грубого гаманця. При цьому він з награною недбалістю зауважив, що ця пачка грошей — ніщо в порівнянні з його банківським рахунком. І Майра вирішила покарати молодого хвалька. До того ж був привід зайвий раз показати спритність своїх пальців.

Намірившись заплатити за рахунком і не знайшовши в кишенях гаманця, Крум остовпів. Метрдотель і два офіціанти безладно метушилися коло столу. Погляди всіх відвідувачів звернулися до молодої пари. Крум був геть спантеличений. Управитель, що з'явився на виклик, промовив слово «поліція». Отоді-то Майра злякалась по-справжньому.

Крум уявити собі не міг, хто його обікрав. До їхнього столика підходив тільки офіціант. Майрині щоки палали. Проте ця обставина свідчила тільки про її непричетність. Крум був надто схвильований, аби збагнути, що для фокусниці така штука елементарна. Та йому й на думку ніколи б не спало звинуватити таку чарівну дівчину, як Майра.

Саме тоді до них підійшов літній чоловік, що доти сидів у глибині зали. Ще відтоді, як Майра ввійшла до ресторану, він не відривав від неї погляду. Він мав уподобання до молодих блондинок з волоссям кольору стиглої пшениці, і йому не хотілося пропустити зручну нагоду. Після кількох різких слів на адресу молодиків, котрі полюбляють вечеряти чужим коштом, він видобув великий гаман і заплатив за їхню вечерю, додавши, що кожна недосвідчена молода дівчина може стати жертвою обставин.

— Я маю машину, — сказав він Майрі. — Дозвольте провести вас, панночко. Бо цей суб'єкт не гідний проводжати таку чарівну й виховану дівчину, як ви.

Вони вийшли з ресторану. Перед Майриними очима все пливло, вона була мов у тумані. Швидко поїхали мовчазними вулицями. Подуви свіжого нічного вітру холодили розпашіле обличчя дівчини.

Літнього чоловіка звали Деніел Вебстер. Майра, відчувши, що старий має далекосяжні наміри, про всяк випадок відрекомендувалась як Роза Карвей і сказала, що