Міс Шамвей і чорна магія [Джеймс Хедлі Чейз] (fb2) читать постранично, страница - 4

тихо перемовлялися між собою, а тоді один з них підвівся. Богль рвучко повернувся до нього.

— Хвилинку, горобчику, — прогарчав він, дивлячись просто в очі мексіканцеві. — Залиш свої почуття при собі, як не хочеш копняка під зад. Я сам займуся цією мишкою! Отож краще не лізь, зрозумів?

Мексіканець кинув погляд на здоровила Богля й одразу ж скис. Ансель, побоюючись ускладнень, підвівся із заклопотаним виглядом.

— Спокійніше, — застеріг він. — Твоя запальність тебе занапастить.

— Клянуся, що переверну догори ногами весь шинок, якщо не приведеш сюди цю кралю!

Ансель знехотя скорився, побоюючись привернути увагу відвідувачів. Дівчина зустріла його привітною білозубою усмішкою.

— Панночко, — церемонно почав Ансель, — я дозволю собі спитати, чи не ждете ви когось? Тут не вельми підходяще місце для самотньої молодої дівчини.

— Ви кажете те саме, що й туристські проспекти, — сумовито відповіла вона, — але я відвідую цей заклад уже п'ять днів, і зі мною нічогісінько не сталося. Всі ці балачки, мабуть, звичайна вигадка.

— Насмілюся запропонувати вам згаяти час до побачення за нашим столиком.

— До побачення? Чому ви вважаєте, що я прийшла на побачення? Чи ви, дідусю, боїтеся за мене? Вважаєте, що я не здатна захистити себе?

У її заразливому грудному сміхові було щось таке зухвале, що збентежило навіть незворушного Дона Анселя.

— Перепрошую, — мовив він. — Я бачу, ви дуже сучасна дівчина. Мені лишається тільки побажати вам усього доброго.

— Навіщо ж так поспішати! Б'юсь об заклад, що ваш маленький приятель вмирає від бажання познайомитися зі мною… Чи в нього завжди така фізіономія?

З цими словами вона зійшла з тераси і попростувала до Богля. Ансель рушив за нею, знизуючи плечима. Що ж до Богля, то він був видимо приголомшений. Дівчина підійшла до їхнього столика, а він усе ще витріщався на неї, розтуливши рота.

— Можу запропонувати вам нитку з голкою, — сказала вона, спираючись на стіл тендітними засмаглими руками. Потім, помітивши його безтямний погляд і почувши розгублене «Що?», сіла й схрестила ноги. Поправила спідницю на колінах, обтягнутих шовком панчіх, і задумливо подивилася на Богля.

— Я сказала це тому, — пояснила вона, — що ви не встали. От і вирішила, що ви, мабуть, загубили ґудзика. Тепер я зрозуміла свою помилку. Ви можете ввести в оману тільки здаля. Поблизу не помилишся! Чікаго, та й годі. За кращих часів гралися в хлопавки, еге ж?

Богль знічено подивився на Анселя, якого ця ситуація вже почала потішати.

— Ти сам її вибрав, старий, — сказав Дон. — Урешті, це твоя ідея.

— Он як! Виходить, у нього бувають ідеї? А з першого погляду й не подумаєш. Хоча зовнішність у наші дні буває дуже оманлива.

— Еге, — видушив із себе геть знічений Ансель.

— Я б зарахувала вас до типів, у яких буває грижа, — провадила дівчина далі, анітрохи не бентежачись.

— Що вона хоче цим сказати? — розгублено простогнав Богль.

— Всього-на-всього те, що в період життя на деревах, за міоценової доби, людина, а точніше, предок людини, звівся на рівні. І водночас набув схильності до грижі. Мені цікаво знати, на якій стадії перебуваєте ви.

— Ну-ну! — пробурмотів Богль, люто викотивши очі. — Метка куріпочка! У Чікаго таких повно. Досить тільки притиснути таку, як вона починає репетувати, що її ґвалтують.

— Чоловіки притискають мене лише тоді, коли я сама цього хочу, містере…

— Сем Богль, — уривчасто кинув він, усе ще розгніваний.

— Гарне ім'я! Ваша матуся, отже, була місіс Богль?

— Само собою, хай йому біс!

— Ви самі винні, що приймаєте мене всерйоз, — лагідно зауважила дівчина. Тоді обернулася до Анселя. — Ну що ж, докторе дозвольте відрекомендувати вам мою найкращу подругу Майру Шамвей… Люба подруго, а це містер Богль.

— Геть схибнута! — мовив Богль і важко відкинувся в кріслі.

— Слухайте, Богль, — мовила вона суворо, — коли я сама падаю вам в обійми, це ще не означає, що ви маєте поводитись, як найпослідущий скнара. Запропонуйте мені що-небудь випити.

— Що вам замовити? — спитав розгублений Ансель.

— Зупинимось, мабуть, на віскі.

Ансель гукнув офіціанта і сказав дівчині:

— Тепер, коли ми познайомилися, ви, сподіваюсь, розповісте нам, що робите в цих краях?

Офіціант, що підійшов до них, як видно, вже знав Майру і приязно всміхнувся до неї.

Коли офіціант пішов, Майра відкрила срібний портсигар і закурила. Потім нахилилась і допитливо подивилася на обох чоловіків.

— Вас це справді цікавить? — запитала вона. — Гаразд, коли вже я скористалася вашою гостинністю, то розкрию свої маленькі секрети. Знайте, до вчорашнього дня я була спеціальною кореспонденткою «Чікаго ньюс». Мене щойно звільнили з роботи.

Офіціант приніс віскі. Всі троє почаркувались.

— За успіх, — запропонувала Майра. — Моя скромна особа не повинна цікавити таких чоловіків, як ви. Краще розкажіть, у чому суть вашого існування.

— Я знахар, — відповів Ансель, із задумливим