Білл - Герой Галактики [Гаррі Гаррісон] (fb2) читать постранично, страница - 57

— Три такі таблетки, і ти реготатимеш, коли тобі відрізатимуть голову.

— Дай мені три.

— Якщо тобі трапиться хлопець, якому відірвало ногу, швидко перев’яжи її чимтугіше над коліном, щоб спинити кровотечу.

— Спасибі, друже.

— Нема за що.

— Рушаймо, — мовив піхотний сержант. — Що швидше ми будемо рухатись, то більше в нас шансів пробитися.

Випадкові постріли з атомних рушниць обпалювали листя в них над головами, важкі снаряди з глухим чавканням струшували багно в них під ногами. Вони просувалися понад лінією вогню, поки стрілянина вщухла, тоді стали. Білл, єдиний не закутий ланцюгом, поповз на розвідку. Скидалося, що ворожа лінія тут не дуже укріплена, і він знайшов місце, на його погляд, найлегше для прориву. Потім він витяг з кишені міцний мотуз, знятий із однієї з коробок від солдатських раціонів.

Наклавши собі джгут вище правого коліна і міцно затягнувши його за допомогою палички, він проковтнув три таблетки. Тоді, ховаючис. ь за кущами, гукнув:

— Прямо вперед, а біля тих дерев зверніть праворуч. Гайда — бігом!

Білл біг попереду, поки перший із бранців побачив позиції своїх. А тоді, з вигуком: «Що тут таке?» — рвонувся в густі чагарі.

— Чінгери! — заволав він і сів, прихилившись спиною до дерева.

Ретельно прицілившись, Білл відстрелив собі праву ногу.

— Швидше! — закричав він і почув, як перелякані бранці метнулися крізь чагарі.

Відкинувши пістолет, він кілька разів вистрелив із гвинтівки по деревах, після чого зіпнувся на ногу. З атомної рушниці вийшов чудовий костур, за допомогою якого він міг так-сяк дибати, та й дорога була недалека. Двоє солдатів, мабуть, новачки, а то б вони не висовувалися, вискочили з укриття і допомогли йому спуститися в шанець.

— Дякую, друзі, — задихаючись мовив він і повалився на долівку. — Війна — це справжнє пекло.

ЕПІЛОГ

За пагорбом заграла музика. Звуки бадьорого маршу відлунювали від скелястих круч і котилися ген-ген аж до зеленого тінистого гайка. З-за повороту, гордо ступаючи по пилюці, вийшла невеличка колона, яку очолював величний робот-оркестр. Сонце сяяло на його золотих кінцівках, розбризкуючи промені від мідних інструментів, з яких він енергійно видобував мажорні звуки. Маленький загін різноманітних роботів із брязканням котився за ним, а замикала колону самотня постать сивого сержанта-вербувальника, який ішов твердими кроками, видзвонюючи рядами медалей. Хоча дорога була рівна, сержант зненацька закульгав, спотикнувся і вилаявся з вишуканістю, виробленою роками практики.

— Стій! — скомандував він і, поки його загін гальмував, притулився до кам’яного муру понад шляхом і загорнув праву штанину.

Сержант свиснув, і один із роботів швидко підкотився до нього, подаючи ящик з інструментами. Сержант дістав з нього великий гайковий ключ і підтяг один з болтів на гомілці штучної ноги. Видавивши кілька крапель мастила на шарніри, він опустив штанину. Сержант випростався і помітив, що за муром в полі прокладає борозну робомул, за чепіги якого тримається кремезний селюк.

— Пива! — ревнув сержант: — І «Елегію космонавта».

Робот-оркестр заграв приємну мелодію старої пісні, і, коли борозна дотяглася до межі поля, на мурі вже стояли два запітнілі кухолі пива.

— Дуже гарна музика, — зауважив орач.

— Випий пива за компанію, — мовив сержант, струшуючи в кухоль порошок із пакуночка, схованого в руці.

— Не заперечую, сьогодні справжнє п…

— Скажи пекло, синку. Я чув це слово раніше.

— Мама не любить, коли я вживаю непристойні слова. Ну й довгі у вас зуби, містере.

Сержант клацнув іклом.

— Такий великий хлопець, як ти, не повинен боятися непристойних слів. Якби ти служив в армії, то міг би говорити «пекло» чи навіть «гівнюк» — коли завгодно.

— Не думаю, що мені захочеться вимовляти такі слова, — його щоки запашіли під глибокою засмагою. — Дякую за пиво, а тепер мені треба орати далі. Мама наказувала, щоб я ніколи не розмовляв із солдатами.

— Твоя мама має слушність — більшість із них брудні, лайливі пияки. Слухай, хочеш, я покажу тобі знімок робомула, який може працювати тисячу годин без змащення?

Сержант відвів назад руку, і робот вклав у неї діаскоп.

— Це, мабуть, здорово! — фермер підніс окуляри до очей, заглянув у них і почервонів ще дужче. — Це не мул, містере, там дівчина і її одяг…

Сержант рвучко потягся і натис ручку на кришці діаскопа. Щось у ньому клацнуло, і фермер завмер, задубілий і знерухомілий. Він не поворухнувся, коли сержант забрав машинку з його паралізованих пальців.

— Візьми це перо, — мовив сержант і пальці парубка зімкнулися на ньому. — Тепер ти підпишеш цей бланк, ось тут, де зазначено — підпис рекрута.

Перо зашкрябало, і раптом десь поблизу пролунав пронизливий зойк.

— Мій Чарлі! Що ви робите з моїм Чарлі! — стара сива жінка голосила, шкандибаючи з-за пагорба.

— Твого сина зараховано на службу для більшої слави