www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури
Григір Тютюнник
ОБМАРИЛО
В селі вже скрізь погасло. А у Волохів, крім лампочки під
вибілуваним сволоком, горів ще й каганець на столі: цю ніч у них
мала опороситися свиня. Біля грубки лежав кулик жовтого околоту,
сухого і теплого,—на підстилку поросяткам, а з-під ліжка червоніла
новенька вільхова ліса.
Заклавши руку за спину ірипко потираючи долонями, Антін Волох
швендяв по хаті —од столу до дверей і назад. І хоч був Антін змолоду
сутуленький, плечі тримав рівно і не шкрьобав ногами по долівці, як
завжди, а ставив їх чітко, як солдат.
— Тепер, —гомонівдо жінки на піч,—і ми, Палажко,зоживемо. І
на кофтину тобі буде, і на платок великий, роменський —хо-хо —
спроможемося...
Палажці робилося ніяково і трохи якось аж млосно від тих слів.
Вона сором’язливо совалась по черені, намагаючись озватися влад,
щоб не зіпсувати доброї господарської розмови.
—А з тими ж грішми, що на трудодень за березень дадуть, —як?
—питала несміливо.
—Та подивимось, —одвічав Антін спроквола, немов і недумав
раніше, як, справді, з тими грішми обернутися. —Подивимось. Може,
москалеві нашому прикупимо гражданські штани на демобілізацію, а
мо’, кожушка мені розстараємося. Брат Мефодій писав же ото, що в
38
Астрахані вони ніпочім. Одне слово, продамо приплід, а далі воно
само покаже...
Підійшов до каганчика, зняв ганчіркою гаряче закіптюжене скло і
почавхекати в нього.
— Ану, стара,—сказав лагідненько,—навідайся до свині, а я скло
почищу.
Палажка хутенько, по-дівочому, скікнула з печі і отим, здавалося б
уже давно забутим, грайливим жіночим рухом перепнулася хусткою,
на цей раз не ховаючи під нею ясних карих очей. Помітивши скоса
той рух, Антін шибеникувато ошкірнувся і вщипнув жінку за поперек.
— А ти в мене ще й молодиця —хе-хе —показна...
Палажка солодко зойкнула і, ховаючи посмішку в хустину, гнучко
одсахнулась од чоловіка.
— Може б, ти, батьку, каганчика поки що погасив, — щебетнула
вже од порога.—А то таке: і лампочка горить, і каганець...
За інших обставин Антін, звичайно, нагримав би на дружину або
сказав отак: «Ану не гавкать»! —але сьогодні, як бувало на свят-вечір,
лайка не йшла йому на язик.
— Нічого, —озвався смиренно, —хай горить. Далебі, не збідніємо...
Палажка вийшла. А Антін надів скло і знову зашмарував по хаті,
розмірковуючи про складні господарські справи.
Ще заздалегідь до опоросу він кілька разів ходив у містечко на
базар. Прицінювався до поросят, гомонів з чоловіками, що їх
продавали:
— Воно зараз, поки оце хурделить,—казав то одному, то другому,—
ціни справжньої не візьмеш. Холодно. А отуди на весну карбованців
по двадцять даватимуть залюбки.—Інемов міжіншим додавав: —
Мояпервістка весною наведе...
Дехто слухавйого уважно і погоджувався, інші бідкалися, що немає
покупця, а були й такі, що казали Антонові спересердя:
— Іди собі, чоловіче...
Антін і неображався на них, бо таки співчував. І чим дужче
співчував, тим більше радів за себе: йому вже отакого клопоту не
буде...
Увійшла Палажка і внесла до хати терпких пахощів весняної ночі.
—Вжестелеться свинка, —сказала веселенько.—Заклопотана
така!
Антін зупинився посеред хати, тернув долонею об долоню і
підсмикнув штани.
— Стелеться, кажеш? Угу. А ти ж не забула, як це воно, як
стелеться?
—Та чом би ж я забула,—образилась Палажка.—Ота, що в нас
перед війною була, теж так робила: соломку писком розкидає,
розкидає... Це в обід. А в полудень уже й навела. Хіба ти забув?
39
—Хе, забув, —пхикнув Антін, —якби забув, то оце б не знав, що й
робити. А так все, як у людей: і ліса, і підстилка є...
Присів до столу і заходився обмацувати каганець: поправив скло,
хоч воно й так було добре надіте, викрутив навіщось гніт, а тоді знову
його вкрутив,
Последние комментарии
6 часов 32 минут назад
16 часов 52 минут назад
1 день 5 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 14 часов назад