У Кравчини обідають [Григір Михайлович Тютюнник] (fb2) читать постранично, страница - 2

—лукавіші. А хто хитрувати нехоче або

не вміє, той почне: «Ти, Юхиме, за вчорашнєне сердься. Ми ж не зо

зла, а так, з дурного, сказать би, ума...»

«Та я що ж, не помічаю, чи що,—мирно одказує Кравчина, а

самому аж горло перехопить, так йому любенько на душі робиться.—

Давай, що там у тебе». І робить між ділом, що бригадир за нарядом

дав, тому клямку, тому шпуги — двері навісити, тому ляду до погреба

обкує. А як немає нагальної роботи, то зачиняє кузню і йде в сосновий

бір —«хоч там подихаєш не чадом та циндрою». Бір починається

одразу ж за кузнею і тягнеться косогорами понад річкою аж до

дальнього села Бірок. Юхимгрузиться по піску, чуєпід підошвами

кожну шишку і наслухає дятла. А забачивши його, стає неподалік,

закурює цигарку й дивиться, як той вимахує голівкою та вицюкує

дзьобом.

«Ач, який ковалик»,—думає, пихкаючи димом, і йде собі далі, до

низів, порослих вільшиною, од якої тягне болотом та перемоклим у

150

воді сушняком: тут йому найлегше дихається і найпрохолодніше після

кузні. Потім при нагоді Юхим не промине ні з того ні з сього запитати

у співбесідника:

«А чи ти знаєш, яка птаха найроботяща? Ні? То я скажу.Дятел,—і

постукує твердим, давно не зрізуваним нігтем по ковадлу.—Горобець

—то курка. Налетів у двір, стриб-скок поміж курми, дзьоб-дзьоб,

нахватався і втік. Голуб —ледащо. Оддудурить воло й ходить, жде,

поки нагодують. Сорока —злодюга, на живе кидається. Сойка, як

циганка: що набачила, те й зцибрила та заховала про зиму. Шпак —

як враг на садки налітає. А дятел —ууу... Трудяга. День крізь день, і

літо й зиму, все стука та стука, як тесля долітцем або як я молотком. І

як йому голова не болить, скажи!..»

У Кравчини чи не найбільше на всю округу сімейство: він з жінкою

Мотрею, яка ще дівчатком забилася у двадцяті роки в Чернечу

Слободу з Катеринослава, коли там неврожай був, п’ятеро дітей —це

лише молодших, що не вилетіли ще з батьківської хати,—та стара, як

світ, Кравчиниха, Юхимова бабуся. І всі вдягнені, взуті, нагодовані

(рідкісне ковальське ремесло прибуткове, Кравчина добре заробляє),

всі лагідної вдачі, а діти до того ж іще й гарно вчаться: менші —в

слобідській школі, старші —в районній десятирічці. Юхим любить

повеличатися дітьми, як і своїм господарюванням, однак не приних.

«То кулешу салом не зіпсуєш, а дітей хвалою враз»,—лагідно повчає

він Мотрю і старших синів та дочок, які вже поодружувалися. Це коли

Юхим у настрої. А буває вінтаким повсякденно, коли не голодний. А

як голодний, то лютішої людини, аніж Юхим, у всій слободі не

знайдеш. Тому в передобідню пору, коли здалеку понад луками ще

долинає передзвін Юхимового молотка в кузні, у його дворі вже

починається метушня: виносять надвір низенького круглого столика,

бо Кравчина влітку, як погода, обідає під райкою в холодку,

витягають з колодязя цебро холодної води (як борщ видається татові

гарячим, то миску ставлять на цебро, щоб швидше вихолоняв),

перемивають і перетирають нефарбовані дерев’яні ложки, хоч вони й

так чисті, лаштують, чистого рушника татові на коліна і ставлять до

столика татів ослінчик. Аж тоді Мотря велить наймолодшому синові

Колькові бігти на кладовище і звідти виглядати, доки йтимуть тато.

Колько, худорлявенький, чистенько одягнений хлопчик з розумними

оченятами, лопотить босими ногами стежкою поміж соняшниками і

гурчить, як машина. Виглядати тата на обід —то найбільша його

радість, найпочесніше доручення, що дісталося йому від старших

братів та сестер. Колько вибігає накладовище —найвище місце у

слободі, сідає на гарячий од сонця чебрець поміж могилками і

дивиться на колгоспну садибу по той бік виярка та пильненько

наслухає.

151

Кравчина йде поважно, заклавши руки за спину, не роззираючись і

не зупиняючись біля зустрічних:наробився й виголоднів —не до

балачок. Коли ж він спускається у виярок, спершу по коліна, потім по

груди, по плечі, потім ховається з головою, Колько підхоплюється, як

наполоханий