www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури
Григір Тютюнник
У КРАВЧИНИ ОБІДАЮТЬ
Садиба Юхима Кравчини при самій луці, її щороку заливає
паводок, і нічого на ній путящого не родить, хіба кормові буряки та
ще коноплі. Але й коноплі виганяють, як верболіз, не на прядиво
годящі, а скоріш на паливо. Про картоплю й балакати нічого:
нікудишня, кормова картопля. Юхим щоосені продає її в районному
містечку або в Полтаві —городянам аби велика,—а собі купує
польової, піскуватої.
Зате сіна в Кравчини найкращі —густі та розкішні, косу не
потягнеш, як вистигнуть. І з усякої трави. Не сіно —чай.
«Зараз таке: у кого сіно, у того й гроші»,—метикує поміж дядьками
Юхим і всміхається, дивлячись у землю, та підборіддя легенько
пальцями помацує.
З ним погоджуються, бо всяк годен помножити чотири-п’ять
копичок сіна та дві-три отави на шістдесят або й сімдесят
карбованців. З грядки таких грошей не вторгуєш. Погоджуються та
похвалюють Юхима у вічі. А позаочі сміються: що ж то за хазяїн, коли
не примовчує про якусь там свою вигоду. Хіба розумні так роблять?
Коли ти розумний, то, побудувавши, приміром, нову добру хату, не
хвалися, а краще побідкайся: «Та нап’яв курінчик, холодно взимку,
хоч собак ганяй. Цегла недопалена. Або —перепалена».
Уродили гарні помідори, кажи: «Негодящі сей год помідори,
пов’язалося таке, як бубурішки». Всі знають, що це брехня, однак
шанують, бо вважають, що то людиназ розумом. Хазяїн!Або ще таке.
Маєшгроші в загашнику, а тут прийшли позичати,— божися: «Та
немає, чоловіче добрий, і на сіль., хай мене хрест поб’є!» Проведи
позичальника з хати та щей з порога, вспину йому докинь: «Якби ж
були, то хіба б я що — пожалкував?»
Юхим цього не любить. Юхим любить навпаки. Почіпляється на
його одну-єдину яблуню-райку десятків зо три яблучок —хвалиться в
гурті: «А вже ж і яблук у мене вродило!.. Листя не видно. Наче
бджолиний рій обсів —золотенькі такі та червонобокенькі». Або: «Ну й
буряки ж у мене вдалися... Один на пуд тягне. Як цеберяччя». Піде
рибу вудити —піймав чи не піймав, а прихвасне: «Сьогодні рано
присидів отам на Кулинчиному... Недовго й вудив, а на дві сковороди
набралося».
149
Незлостиві дядьки на те тільки головами підкивують, а лукавіші,
тамуючи занудисту посмішку, питають, наче й не підступно, а з щирої
цікавості: «Розкажи лишень, Юхиме, як ти минка позаторік ловив».
Юхим закручує цигарку і повільненько так заводить: «А-а, то було.
Пішов я тоді вдосвіта отуди за Оступ, тільки закинув снасть, став
закурювати, дивлюся —гне, вже й кінець вудлища у воду вмочило.
Підбив, тягну. Дебеленьке щось, чую. Витяг, а воно сама голова з
минка... Чи я, мо’, дуже підбив?»
Тут уже всі слухачі, навіть поважні дядьки, регочуться. А той, що
питав, ще й присолить по паузі: «Я, на твоєму місці бувши, Юхиме, оті
райки вже давно б обтрусив, бо гілля поламає к лихій годині...»
І в реготи, і в реготи: і з того, що в Юхима, крім хирлявої яблуньки,
нічого більше не росте (скільки не садив —вимокає), і з того, що сіно в
нього родить, і з добрих буряків, і з риби...
Юхим на те зобиджено кліпає підсмаленими коло горна рудими
віями, встає од гурту і, згорбившись, іде до кузні, а вслід йому:
—Га-га-га! Ках-ках-ках! Щоб знав, як винашуватись... Ото, щоб
знав!..
А Юхим розводить притухле за балачкою горно, пшакає міхом так,
що іскри аж із бовдурів летять, і бурмоче: «Реготно їм, реготно,
кугутня чортова! Ось прийде котрийсь та попросить: зроби, Юхиме,
те, зроби се, то дулі зроблю».
Однак минає день-два. Юхим забуває образу і нікому ні в чому не
відмовляє. До того ж дядьки вже знають, як легко до коваля
підкотитися. Треба тільки стати на порозі кузні, кахикнути раз та
вдруге й сказати лагідненько: «Драстуй, Явдокимовичу!Як воно
сьогодні кується-клепається? Нівроку? Ая вийшов уранці, чую,
молоточок твій так і витьохкує, так і витьохкує... От ужепослав тобі
Бог кебети до цього діла!» Це
Последние комментарии
1 день 18 часов назад
1 день 22 часов назад
2 дней 30 минут назад
2 дней 1 час назад
2 дней 2 часов назад
2 дней 3 часов назад