У Кравчини обідають [Григір Михайлович Тютюнник] (fb2) читать постранично

www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури

Григір Тютюнник

У КРАВЧИНИ ОБІДАЮТЬ

Садиба Юхима Кравчини при самій луці, її щороку заливає

паводок, і нічого на ній путящого не родить, хіба кормові буряки та

ще коноплі. Але й коноплі виганяють, як верболіз, не на прядиво

годящі, а скоріш на паливо. Про картоплю й балакати нічого:

нікудишня, кормова картопля. Юхим щоосені продає її в районному

містечку або в Полтаві —городянам аби велика,—а собі купує

польової, піскуватої.

Зате сіна в Кравчини найкращі —густі та розкішні, косу не

потягнеш, як вистигнуть. І з усякої трави. Не сіно —чай.

«Зараз таке: у кого сіно, у того й гроші»,—метикує поміж дядьками

Юхим і всміхається, дивлячись у землю, та підборіддя легенько

пальцями помацує.

З ним погоджуються, бо всяк годен помножити чотири-п’ять

копичок сіна та дві-три отави на шістдесят або й сімдесят

карбованців. З грядки таких грошей не вторгуєш. Погоджуються та

похвалюють Юхима у вічі. А позаочі сміються: що ж то за хазяїн, коли

не примовчує про якусь там свою вигоду. Хіба розумні так роблять?

Коли ти розумний, то, побудувавши, приміром, нову добру хату, не

хвалися, а краще побідкайся: «Та нап’яв курінчик, холодно взимку,

хоч собак ганяй. Цегла недопалена. Або —перепалена».

Уродили гарні помідори, кажи: «Негодящі сей год помідори,

пов’язалося таке, як бубурішки». Всі знають, що це брехня, однак

шанують, бо вважають, що то людиназ розумом. Хазяїн!Або ще таке.

Маєшгроші в загашнику, а тут прийшли позичати,— божися: «Та

немає, чоловіче добрий, і на сіль., хай мене хрест поб’є!» Проведи

позичальника з хати та щей з порога, вспину йому докинь: «Якби ж

були, то хіба б я що — пожалкував?»

Юхим цього не любить. Юхим любить навпаки. Почіпляється на

його одну-єдину яблуню-райку десятків зо три яблучок —хвалиться в

гурті: «А вже ж і яблук у мене вродило!.. Листя не видно. Наче

бджолиний рій обсів —золотенькі такі та червонобокенькі». Або: «Ну й

буряки ж у мене вдалися... Один на пуд тягне. Як цеберяччя». Піде

рибу вудити —піймав чи не піймав, а прихвасне: «Сьогодні рано

присидів отам на Кулинчиному... Недовго й вудив, а на дві сковороди

набралося».

149

Незлостиві дядьки на те тільки головами підкивують, а лукавіші,

тамуючи занудисту посмішку, питають, наче й не підступно, а з щирої

цікавості: «Розкажи лишень, Юхиме, як ти минка позаторік ловив».

Юхим закручує цигарку і повільненько так заводить: «А-а, то було.

Пішов я тоді вдосвіта отуди за Оступ, тільки закинув снасть, став

закурювати, дивлюся —гне, вже й кінець вудлища у воду вмочило.

Підбив, тягну. Дебеленьке щось, чую. Витяг, а воно сама голова з

минка... Чи я, мо’, дуже підбив?»

Тут уже всі слухачі, навіть поважні дядьки, регочуться. А той, що

питав, ще й присолить по паузі: «Я, на твоєму місці бувши, Юхиме, оті

райки вже давно б обтрусив, бо гілля поламає к лихій годині...»

І в реготи, і в реготи: і з того, що в Юхима, крім хирлявої яблуньки,

нічого більше не росте (скільки не садив —вимокає), і з того, що сіно в

нього родить, і з добрих буряків, і з риби...

Юхим на те зобиджено кліпає підсмаленими коло горна рудими

віями, встає од гурту і, згорбившись, іде до кузні, а вслід йому:

—Га-га-га! Ках-ках-ках! Щоб знав, як винашуватись... Ото, щоб

знав!..

А Юхим розводить притухле за балачкою горно, пшакає міхом так,

що іскри аж із бовдурів летять, і бурмоче: «Реготно їм, реготно,

кугутня чортова! Ось прийде котрийсь та попросить: зроби, Юхиме,

те, зроби се, то дулі зроблю».

Однак минає день-два. Юхим забуває образу і нікому ні в чому не

відмовляє. До того ж дядьки вже знають, як легко до коваля

підкотитися. Треба тільки стати на порозі кузні, кахикнути раз та

вдруге й сказати лагідненько: «Драстуй, Явдокимовичу!Як воно

сьогодні кується-клепається? Нівроку? Ая вийшов уранці, чую,

молоточок твій так і витьохкує, так і витьохкує... От ужепослав тобі

Бог кебети до цього діла!» Це