Мазепа (Поема) [Володимир Миколайович Сосюра] (fb2) читать постранично, страница - 3

засмагатися удруге

Із люльки, що уже погасла.

На листі місячний іней

Повиснув срібною фатою

Там, де походкою легкою

Іван блукає між гостей,

Немов шука нових пригод.

Мов ельфів мрійний хоровод,

Там пари ніжні і щасливі

Ідуть направо і наліво,

Щоб десь, забувши часу лік,

Зійтись чи розійтись навік.

Та в парку буть не можна Йвану,

Він королівський паж коханий,

І од зорі і до зорі

Він мусить буть при королі,

Коли вино рікою ллється.

Король всміхнувсь, і паж сміється,

Він зна заздалегідь, здаля

Усі капризи короля,

Він зна усі його секрети.

Кому завидна доля ця?

Не тільки подавать штиблети,

А подавать іще й серця, —

Водити дам вночі і днем

На рандеву із королем,

Забувши сон, любов, утому,

І, як могила, буть при тому,

Ходить навшпиньках день за днем,

Коротше — бути холуєм.

А Йвану заздрили, ще й як!

І чув не раз мій чорнобровий:

— Паж — українець, круль — поляк?!

Та де це видано, панове?

Але сказать не сміли крулю,

Бо круль Івана полюбив

За голос ніжний, наче спів,

За руки бархатні і чулі,

За ґречно зроблений уклін,

І що такий пригожий він.

Й Мазепа — шляхтич з України —

Теж полюбив любов'ю сина,

А не любов'ю холуя.

Він подає йому вино:

“Паж і холуй… не все одно!..” —

Так дума Йван під чарок дзвін.

“Я хочу буть таким, як він,

Де народивсь і виріс я,

Там, де Україна моя!..”

Хтось відповів на влучне слово,

Круль засміявся сивобровий,

Із ним сміється заля вся,

Мов буря, що шумить над степом…

І не сміється лиш Мазепа.

КОРОЛЬ

Чого задумався, мій паже?

Обридли, мо' красуні наші,

Що за усмішку їх єдину

Ішов не оден до загину

І зараз не один би вмер…

Чи, може, ти згадав тепер

Про чорноброву Марусину,

Що десь забув і загубив?

МАЗЕПА

Ні, я згадав про Україну,

Козацьку волю і орлів…

Про дальній плач, і сміх, і спів,

Про дідний шум і верб, і трав…

Козацьку волю я згадав!..

Там дзвін копит, і крик, і постріл,

Там шаблі рух меткий і гострий…

На бунтівливій оболоні

Живуть там бурею яркою,

І золоті зорі долоні

Тремтять над синьою рікою,

Мов хочуть впасти в серебро…

І зветься та ріка Дніпро.

Там у ясному хороводі

Дівчата чайками…

КОРОЛЬ

Ну, годі…

Я бачу, ти не тільки паж,

Але й поетом бути можеш.

Твої слова, як зорі й рожі,

В них і любов, і туга, й гнів…

Бач, як усіх заворожив…

І круль повів навколо оком.

Усі задумались глибоко,

У всіх під віями гроза…

І пишний палац іщеза…

А там за муром — сурми, коні…

Шумлять знамена, вітер віє,

Запахла кров'ю вже земля…

Та владний голос короля

Їх поверта із царства мрії.

Вони у залі. Що за жах?

Й замість шабель — чарки в руках.

Їм світло ранньої зорі

В очах — кривавою рікою…

ГОЛОС

Ах, ці лайдацькі кобзарі!

І тут нема від них покою…

Ну що робити нам тепер?

Й невдалий Зосін кавалер

На Йвана дивиться й чекає…

Та той уваги не звертає,

Лише здригнув і трохи зблід.

МАЗЕПА

Пан Броніслав хильнув як слід,

Це видно й з носу, видно й з мови…

КОРОЛЬ

Ну, годі, годі, вам панове,

Покиньте дотепи і гнів!

Таких побільше б вечорів.

На добрий час! Ходім, мій паже!

ГОСТІ

На добрий час, величність ваша!

Усі встають під крики “слава”,

Одсовують стільці і лави

І різнобарвною юрбою

Ідуть в одведені покої,

Щоб і диханням відтіля

Хвалити доброго круля…

І от у залі вже нікого.

І гаснуть золоті чертоги,

Й малює ніч на стінах їх

Лиш довгі тіні вартових…

Злітає сон гостям на очі,

Лиш парк шумить і спать не хоче,

Усе жаліється й