Цвет фона черный светло-черный бежевый бежевый 2 персиковый зеленый серо-зеленый желтый синий серый красный белый
Цвет шрифта белый зеленый желтый синий темно-синий серый светло-серый тёмно-серый красный
Размер шрифта 14px 16px 18px 20px 22px 24px
Шрифт Arial, Helvetica, sans-serif "Arial Black", Gadget, sans-serif "Bookman Old Style", serif "Comic Sans MS", cursive Courier, monospace "Courier New", Courier, monospace Garamond, serif Georgia, serif Impact, Charcoal, sans-serif "Lucida Console", Monaco, monospace "Lucida Sans Unicode", "Lucida Grande", sans-serif "MS Sans Serif", Geneva, sans-serif "MS Serif", "New York", sans-serif "Palatino Linotype", "Book Antiqua", Palatino, serif Symbol, sans-serif Tahoma, Geneva, sans-serif "Times New Roman", Times, serif "Trebuchet MS", Helvetica, sans-serif Verdana, Geneva, sans-serif
Насыщенность шрифта жирный
Обычный стиль курсив Ширина текста 400px 500px 600px 700px 800px 900px 1000px 1100px 1200px Показывать меню Убрать меню Абзац 0px 4px 12px 16px 20px 24px 28px 32px 36px 40px
Межстрочный интервал 18px 20px 22px 24px 26px 28px 30px 32px
БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Володимир Миколайович СОСЮРА (1898-1965)
новітня
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
ВОЛОДИМИР СОСЮРА
тт
ВИБРАНІ ТВОРИ В ДВОХ ТОМАХ
ТОМ
2
ПОЕМИ
РОМАН
КИЇВ НАУКОВА ДУМКА
2000
ББК 84.4УКР6 С 66
Серію засновано 1982 р.
До тому ввійшли поеми, що не друкувалися за життя поета, та автобіографічний роман “Третя Рота”.
РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ
М. Г. Жулинський (голова),
В. Г. Дончик (заступник голови),
О. В. Мишанич (заступник голови),
С. А. Гальченко (секретар),_
М. П. Бондар, Т. І. Гундорова, Ф. П. Погребенник], В. Л. Смілянська, І. Р. Алєксєєнко, А. Я. Бельдій
Упорядкування, післямова та примітки С. А. ГАЛЬЧЕНКА
Науковий редактор В. Г. ДОНЧИК
Редакція філології, художньої літератури та словників
Редактор Н. М. Максименко
4702640206 - 032
С-21-2001
2000
ISBN 966-00-0619-5 © С. А. Гальченко, упорядкування,
ISBN 966-00-0621-7 (т. 2) післямова, примітки, 2000
ПОЕМИ
МАХНО (
Уривки)
І
Село живе чи тільки сниться?.. Чи, може, не дає заснуть?..
Бо кожний вечір юні лиця кудись порубаних везуть...
Це ким розкидано патрони, сліди чиїх чобіт, колін?.. Одні рубаються за трони, а другим — волі і землі?!
А другим ніч у драну хату, зорю з засмажених долонь... “Ага!..” Таким єдина плата — через плече клинка огонь... Гуляє вітер в Гуляй-Полі... Там сонця золоте вино.
Усім одрізав хліба й волі веселий батько наш Махно. Лежать голічерва вагони, а дні — як самогонний дим... Це ж ви залляли самогоном Комуни макові сліди,
це ж ви хотіли на тачанці шляхи залізні перетять, аби одним — прокльони й пранці,
а вам — сметаною життя?!
Сьогодні свайба у Степана, дочку він заміж оддає.
Сидить, розпатланий і п’яний, і по столу рукою б’є.
— У мене коні, як огоні, ярновки повні закроми, — на чорта нам
здались червоні, в комуні жить не хочем ми! Співає бубон тонко й лунко виключно для веселих дам.
А за столом од поцілунків розчервонілась молода...
А за столом...
ремні хрестами... Крізь цигарковий дим-туман блестить таємними очами, немов турецький ятаган, блестить холодними очами... Сказать?.. Ну, ясно. Це ж... Махно. В лице янтарними очами — лице не голене давно.
— Я не люблю тебе, Тетяно, але подобаєшся ти
за вид закоханий і п’яний, за стан віддано-молодий. Вчителював колись погано, лиш дітвору одну любив.
Так наливай мені, Тетяно, за наше гасло: “Ріж і бий!”
А в вікна діти заглядають, молодики, молодики...
Уже ніхто не прочитає у клясі вам: “Та гей, бики!..”
Бо кляси дві биками стали, на крицю — криця... Хто — кого?
А вітер хилиться житами, співає: “За огонь — огонь...”
Вчителював колись погано, лиш дітвору одну любив?!
Так хай же ллє йому Тетяна за чорне гасло: “Ріж і бий!”
А ми тривожними рядами оточим прокляте село, щоб те, що всі віки над нами, в крові руїною лягло...
А молодий, такий слинявий, курча в порівнянні з Махном. Нехай бутилками халяви, нехай вуста, немов вино.
“Ей, гірко! Гірко!” — гості — п’яно. Ой, молодий, ти ловиш ґав.
Невже ж оце твою Тетяну Махно при всіх поцілував?!
Невже ж тебе —
по скроні чулій... Лежить, не встане молодий. Йому застрягла в оці куля, і од крові густої — дим...
Ех!.. Вилітали коні! Коні!
За затуманене село...
Обличчя сонні та не сонні, а сонце золоте жало
встромило в спину отаману і гладить куртку шкіряну...
З ним рядом
молода, Тетяна, — у даль ясну і неясну.
III
Уже не лускають насіння баби на призьбі, на дубках...
Тільки вгорі спокійно й синьо... Тільки вгорі незнаний жах... Шумлять і клени, і тополі...
Лиш не шумить
один перон...
Лежить зарубаний за волю... Лежить зарубаний за трон...
А ти?.. Не волі і не трону?! Сьогодні — з нами, завтра — ні?! Скажи, чому ти не червоний? Кому? Кому твої огні?г.
А вітер — відповідь: нікому!
А вітер — відповідь: на всіх! Немає для людей закону, немає для людей межі. Шумлять і клени, і тополі...
Лиш не шумить один перон... Лежить зарубаний за волю... Лежить зарубаний за трон...
1924
“СЛОВО”
т. Гончаренкові І. “1 на сторожі коло вас поставлю слово ”.
Т. Г. Шевченко
Здоров, мій друже сміхотун, Співець колгоспівських комун, Степів розкішних в сяйві ранку І тих стежок повз верб і нив,
Що ними й я колись ходив.
Такі ж у тебе сірі очі,
Як у Шевченка, друже мій,
І лоб упертий і крутий,
А в серці гнів до всіх клекоче,
Хто у житті — неначе гній,
Хто звик чужим трудом жиріти, — Й любов незмірена до тих,
Хто без труда не може жити Й живе од мозку й рук своїх.
До наших днів, до правди правд, Хто чесно йшов і хто не мав Зерна неправди за собою.
...Люби народ, служи йому, —
І слава прийде осіянна,
А все гниле піде у тьму.
Усі
Последние комментарии
1 час 42 минут назад
1 час 53 минут назад
1 час 55 минут назад
2 часов 1 минута назад
2 часов 2 минут назад
2 часов 5 минут назад