Подорож до двовимірників [Володар Петрович Лишевський] (fb2) читать онлайн

Володар Лишевський Подорож до двовимірників

…До планетної системи зірки Альви я вирушив наприкінці жовтня 2085 року. Навколо цієї зірки обертається 64 планети, на одній з яких, Омезі, водяться брандисти. Саме на них я й мав намір пополювати. Перед вильотом я відвідав Бюро міжзоряних подорожей і уточнив маршрут: в кінці Млечної Путі треба, як мені пояснили, повернути праворуч, а потім, за зіркою 184-А — ліворуч. Від останнього повороту до подвійної зірки Альви — лише двадцять світлових років.

Спочатку все йшло добре. Промчавши вздовж Млечної Путі, я звернув праворуч, потім — ліворуч і, встановивши автоматичне керування, ліг спати. Мені снилася Земля, зима і катання на лижах з гір: вгору-вниз, вгору-вниз. Наприкінці я навіть наважився з’їхати з трампліна. Засвистав вітер, аж сльози в очах повиступали, стрибок і, перевернувшись кілька разів у повітрі, я боляче вдарився об накатану лижню. Прокинувшись, я побачив, що лежу на підлозі каюти. Ракету трясло, мов у пропасниці. Вона то прискорювала свій рух, і мене притискало до підлоги, то уповільнювала його, і я зависав у повітрі. Крім того, ракету кидало з боку в бік.

Сяк-так діставшись до приладів, я побачив, що автоматика відмовила. Поки я спав, моя ракета залетіла у малодосліджений простір між 16 і 1600 зірками. Тепер її трясло змінне магнітне поле.

Хоч становище моє було не з найкращих, я не міг не відчути радості від ще одного зробленого відкриття: про існування в цій області Галактики змінного магнітного поля нічого не було відомо. Вимірявши силу поля і записавши його координати, я почав розмірковувати, як вирватись із залізних обіймів магнітних силових ліній. Насамперед я перевів двигуни на максимальний режим. До тремтіння, викликаного магнітним полем, додалась вібрація від шалено працюючих двигунів. Так проминуло кілька годин. Я вже почав втрачати надію, коли раптом, давши наостанку ракеті доброго стусана, магнітне поле відпустило нас.

Лихо ніколи не приходить саме. Позбавившись однієї напасті, я потрапив в іншу халепу — покажчик рівня палива стояв майже на нулі. Очевидно, від сильної вібрації розійшлися шви бака, і пальне витекло. Треба було де-небудь заправитись.

На відстані кількох мільярдів кілометрів від місця, де я знаходився, на карті було позначено планетну систему БН-618. У лоції відомостей не було: очевидно, її ніхто не відвідував. Проте я вирішив летіти до БН-618: може, все-таки пощастить заправитись.

Ця планетна система приголомшила мене своїм виглядом. Навколо плоского, як млинець, сонця обертались такі самі плоскі планети. Покладіть на стіл металевий карбованець розмістіть навколо нього дрібніші монети, і вам стане зрозуміло, що я побачив.

Природно було припустити, що на таких планетах життя неможливе. Але, на мій подив, прилади показали, що на третій від сонця планеті (як я потім дізнався, вона називалась Альдія) є живі істоти. Це мене зацікавило, і я полетів до неї.

Планета наближалась. Вона дедалі більшала і, нарешті, заступила весь видимий простір. На її поверхні нічого не було видно. Планета являла собою рівний і пустинний диск. Загальмувавши і зависнувши на невеликій висоті над нею, я повів ракету до краю диска. Ось тут і мешкали жителі Альдії.

Протягом кількох днів я вивчав планету і плоских альдіян, що жили на ній збоку. Звичайно, це було не зовсім добре. Я їх бачив, а вони мене ні. Виходило, нібито я підглядаю. Але в мене не було іншого виходу. Не міг же я сідати на нерозвідану планету.

Альдія обертається навколо своєї осі, як усяка планета. Згодом я дізнався, що напрям, в якому вона обертається, називається сходом, а протилежний — заходом. По краю Альдії ростуть дерева і стоять будинки. Вони розміщені у площині диска планети. У цій же площині переміщаються жителі. Тому, зустрічаючи дерево, вони змушені або перелізати через нього або його спилювати (рис. 1).

Тіла жителів Альдії нагадують прямокутні трикутники. Альдіяни мають руки, ноги й одне око. Щоб пропустити одне одного, двоє жителів планети повинні рухатись або один під одним, або перестрибувати один через одного, як це зробили б двоє акробатів на туго натягнутому канаті.

Усі чоловіки народжуються з обличчями, спрямованими на схід, а жінки — на захід. Така орієнтація зберігається у альдіян до самої смерті, бо для плоских істот (двовимірників) немає способу повернутись, не виходячи у третій вимір.

Поцілувати дружину чи дочку альдіянинові просто. А от щоб поцілувати сина, батькові доводиться перевертати його догори ногами (рис. 2).

Щоб побачити, що робиться позаду, альдіянин повинен стати на руки або скористатися дзеркалом. Оскільки другий спосіб зручніший, то жоден з жителів Альдії не виходить з дому без дзеркала. І в будинках двовимірників багато дзеркал.

У квартирах альдіян є вікна і двері, але користуватися ними слід дуже обережно. Якщо, наприклад, західні двері відчинені, то всі вікна і східні двері мають бути зачиненими, інакше верхня частина будинку завалиться. З тієї ж причини на будинках двовимірників немає димарів: адже немає способу з’єднати кінці плоскої труби так, щоб отвір лишався відкритий.

Вантажі в Альдії перевозять на кораблях і в літаках. Усі літаки — реактивні або з махаючим крилом, бо гвинт при своєму обертанні виходив би у третій вимір. При перевезенні важких речей по поверхні планети альдіяни не можуть застосовувати колеса з осями. Одного разу я бачив, як двоє альдіян пересували важкий ящик. Під нього були покладені круглі диски. Альдіяни штовхали ящик уперед, і він котився на дисках. Як тільки одне колесо звільнялось, альдіянин кидав його вперед своєму напарникові, той встановлював диск під ящик і вони пересували вантаж далі.

Альдіянин не зав’яже вірьовку вузлом. Це можливо лише в тривимірному світі. Математично строго доведено, що вірьовки (одновимірні тіла) можна зав’язати у вузли тільки у тривимірному просторі, поверхні (двовимірні тіла) — у п’ятивимірному просторі, тривимірні тіла — в семивимірному просторі і т. д.

Ознайомившись з життям альдіян і переконавшись, що мені ніщо не загрожує, я вирішив висадитись на планету. Це коштувало мені великих зусиль. Потрібне було все моє вміння, щоб посадити ракету на тонкий обід Альдії (це було все одно, що сісти на лезо бритви). Посадка ускладнювалась ще й тим, що сила ваги на планеті обернено пропорційна відстані до центра планети, а не квадрату відстані, як у нашому тривимірному світі.

Вийшовши з ракети, я опинився на тонкому ободі диска планети. Ліворуч і праворуч від вузької смужки ґрунту вниз обривались безодні. Пересуватись по планеті було все одно, що йти по канату. Балансуючи, я зробив кілька кроків. Оскільки під час ходьби я хитався з боку в бік, жителі Альдії, які бачать тільки у площині диска планети, спостерігали то один переріз мого тіла, то інший. Скажімо, вони щойно бачили переріз з кусочком ока, і от уже бачать переріз, що проходить через ніс. Тому двовимірники прозвали мене «Чужоземець змінного вигляду».

Коли я познайомився з альдіянами ближче, вони розповіли мені історію своєї цивілізації. У давнину жителі Альдії поділялись на два великі племені. На сході жили мирні землероби — унари, а на заході — войовничі скотарі — скрити. Скрити весь час нападали на мирних унарів. Їх войовничості сприяло те, що мирні землероби були обернені до них спиною (як пам’ятаєте, всі чоловіки альдіяни народжуються обличчями, спрямованими на схід). А битися, стоячи спиною до противника, унарам було не дуже зручно.

Скрити переслідували унарів у східному напрямі, поки не загнали їх у гори. Від повного винищення унарів врятував розвиток науки. Вчені унарів, спостерігаючи рух планет, припливи і відпливи у морі, прийшли до висновку, що Альдія мас форму кола, а не прямої лінії. Кращий загін унарів переплив Сине море, зійшов на континент з іншого боку і вдарив скритам у спину. Захоплені зненацька, скрити були розбиті. Настала ера миру.

Війна між скритами і унарами була давно. Тепер альдіян цікавила інша проблема. Їхні вчені встановили, що до Альдії наближається велике космічне тіло, зіткнення з яким загрожує планеті катастрофою. Жителі Альдії почали будувати глибокі сховища і запасатися продовольством. Мій приліт звільнив їх від цієї роботи. Спочатку я переконав двовимірників, що світ тривимірний. Це було дуже важко. День, коли я змусив першого альдіянина повернутись навколо своєї осі, довівши йому тим самим, що світ тривимірний, був для мене справжнім святом. (Незабаром крутіння навколо своєї осі стало улюбленим заняттям альдіян). Потім я запропонував жителям планети свій план врятування від катастрофи, що насувалась. Я порадив їм розмістити по краю Альдії кілька потужних реактивних двигунів, встановивши їх перпендикулярно до площини планети. Одночасна робота всіх двигунів дасть можливість зсунути планету вбік, і космічне тіло, що наближається, промчить мимо.

Цей план був успішно здійснений, і на моєму рахунку з’явилась перша врятована від загибелі цивілізація…