Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії [Коллектив авторов] (fb2) читать постранично

Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії

Організаційний комітет конференції:

Смолій В. А., директор Інституту історії України НАН України, академік НАН України (голова).

Верстюк В. Ф., заступник голови Українського інституту національної пам’яті, доктор історичних наук, професор (заступник голови оргкомітету).

Пиріг Р. Я., завідувач відділу Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, професор (заступник голови оргкомітету).

Осташко Т. С., провідний науковий співробітник Інституту історії України, кандидат історичних наук (секретар оргкомітету).

Завальнюк О. М., ректор Кам’янець-Подільського національного університету, кандидат історичних наук, професор.

Калакура Я. С., професор Київського національного університету імені Т. Шевченка, доктор історичних наук, професор.

Копиленко О. А., директор Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент НАН України, доктор юридичних наук, професор.

Корновенко С. В., доцент Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького, кандидат історичних наук, професор.

Солдатенко В. Ф., завідувач відділу Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор.

Терещенко Ю .і., завідувач кафедри Київського національного лінгвістичного університету, доктор історичних наук, професор.

Турченко Ф. Г., перший проректор Запорізького національного університету, доктор історичних наук, професор.

Вступне слово

Шановні колеги - учасники конференції!

Цей рік, як і попередній, багатий на ювілейні дати, пов’язані з подіями Української революції 1917-1921 років. Принаймні дві з них незаперечно заслуговують на увагу наукової громадськості. Це - 90-річчя утворення Української Держави, більш відомої як гетьманат Павла Скоропадського, і 90-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки.

Проведення даної наукової конференції є не тільки даниною ювілейній традиції, а й іманентною потребою сучасного вітчизняного історіографічного процесу. Адже гетьманат 1918 p., як один із рельєфних етапів українського державотворення, упродовж багатьох десятиліть викликає різні оцінки. Не випадково й у формулі нашої конференції присутнє визначення «контроверсії».

Репрезентовані у програмі доповіді також дають підстави прогнозувати дискусійний характер нашого зібрання.

І все ж при цілком природних розходженнях у науковій оцінці останнього гетьманату то був закономірний етап розвитку Української революції, детермінований низкою потужних факторів. Серед зовнішніх - це насамперед німецько-австрійська окупація краю. Саме іноземна мілітарна присутність інспірувала консолідацію ліберально-консервативних, власницьких сил, забезпечила їм прихід до влади шляхом державного перевороту.

Водночас у цих умовах стала очевидною й вичерпність державотворчих потенцій Центральної Ради, адміністративно-управлінська кволість її урядовців.

Присутність на тогочасній політичній арені такої постаті, як генерал Павло Скоропадський - царський генерал, аристократ і нащадок українського гетьманського роду, - відіграла не останню роль у визначенні форми державності.

Очевидно, що на її сутність, національний характер впливав і такий потужний чинник, як російська імперська спадщина.

Доля ж цього державного утворення після всього вирішувалася державами - переможницями у Світовій війні.

Як бачимо, навіть з відстані дев’яти десятиліть українська гетьманська держава 1918 р. залишає чимало простору для досліджень сучасних учених. І нинішня конференція повинна стати певним внеском у наукову розробку цієї проблеми.

Користуючись присутністю тут провідних фахівців, хочу висловити деякі побажання щодо подальшого розвитку досліджень з історії Української революції 1917-1921 pp.

Перше. Попри всі суперечливості і складності перебігу подій ця доба все ж є до певної міри цілісним періодом. Очевидно, численні напрацю-вання у дослідженні окремих його етапів, типів державності (уенерівської, гетьманської, зуенерівської, радянської) вимагають сьогодні вищого рівня історіографічного осмислення і створення фундаментальної синтетичної праці, можливо, нарисного жанру.

Друге. Сучасна вітчизняна історіографія поступово утверджує образ української національно-демократичної революції як процесу самодостатнього, відмінного від російської революції, на думку Михайла Грушевсько-го, «хаотичної і страшної» (На порозі нової України. - С. 71).

Однак події того часу, на наш погляд, мають бути більш органічно вписані в європейський контекст, особливо фінального етапу Світової війни.

Це дасть можливість подолати й певну «відрубність» у висвітленні історії ЗУНР, утвердження якої залежало не тільки від краху старих