Цього ви не знайдете в Яндексі [Артем Чех] (fb2) читать постранично, страница - 67

Не встиг я це сказати, як до нас підбігає переляканий в смерть дядько зі слов’янською фізіономією, різко відштовхує мене, ми перекидаємось із ним парочкою приємних суто слов’янських слів. Дядько розкриває парасольку, під яку моментально сковзає літня парочка австрійських туристів. Останні ж, у свою чергу, не припиняють пхати мені свої срані євро.

— Не потрібні мені ваші срані євро, — кажу я, — мене менш за все цікавлять ваші гроші, ваші бежеві панамки, і ваші цифрові фотоапарати, і онуки. У мене власне життя і власна демократія, є у мене власна культура і власні традиції, у мене є галімі друзі, які однозначно кращі за ваших, і пиво, яке я п’ю, — воно, насправді, і не таке гидке...

Біля  австрійської амбасади я придбав собі ход-дог. До ліхтарного стовпа був прив’язаний низенький чорний кінь арабської породи. Хулі, думаю я, і сідаю на коня, попередньо відв’язавши чорний шкіряний ремінець. Устромляю свої кеди йому в боки, — і він вихором летить бульваром Шевченка в бік Бессарабки... Мені махає рукою проститутка Таня, я щиро всміхаюсь, хмари розходяться, з’являється сонечко, мені добре, — і я щодуху кричу:

— І коні в нас кращі, і мій президент, якому на мене насрати, і міністри, і бомжі, і магазини, де я маю змогу придбати кефір, не гірший за ваш! І навіть Ісус наш кращий! І він урятує мою шкуру і шкури всіх людей цієї планети, тому що він страждав за нас!

І я в це вірю!

Амінь...

березень — квітень, вересень 2006 р.