Заклятий козак [Юрій Тис-Крохмалюк] (fb2) читать постранично, страница - 2

історія може повторитися лише як фарс. Проте справжній інтерес до історії козаччини не згасає, і першорядна роль у задоволенні цього інтересу належить художній літературі. Зрозуміло, що ми маємо справу уже з міфом, але козацька міфотворчість історично виправдана, в різні періоди має свої особливості і несе інше навантаження. Козацтво присутнє у всій українській історії ХІХ-ХХ ст. Як би до нього ставилися офіційні кола царської Росії і радянської імперії, пам’ять про нього жила в народі повнокровним життям. Крім декоративної сторони вона мала ще глибоко патріотичне звучання, формувала українську ментальність, підтримувала свідомість про державність, оберігала колишню славу. Майже кожна народна дума, що розповідала про якусь подію із козацького життя, закінчувалася художньою формулою про козацьку славу, яка «не вмре, не поляже віднині й довіку». Кобзарі не помилялися: козацька слава розійшлася по всій Україні, є гордістю національної історії.

Міф про козацтво почав творитися у XIX ст. Біля його колиски стояв Микола Гоголь із своєю безсмертною повістю «Тарас Бульба», яка справила могутній вплив на всю подальшу літературу про запорожців. Одночасно й інші українські повісті Гоголя сприяли міфологізації козацької старовини, наданню їй рис ірреальності. Козак-характерник, заклятий козак, козак-невмирака іноді починає заступати образи тих козаків-воїнів, січових лицарів, що накладали головами за Україну, боронили честь і волю рідної землі. В окремі періоди над історією козацтва нависає тінь малоросійщини, образ козака затемнюється культом здобичництва, безжурним гультяйським життям, пияцтвом, яскравого кольору шароварами і бездумним залицянням. Малоросійщина і хохлаччина викривили цей образ, перетворили його в балаганний тип, що нав’язувався з підмостків сцен і кіноекранів.

Життєвий матеріал, історична і народна традиція, очевидно, давали для цього приклади, витворили такі образи-типи, проте не вони були головними. Козак - це національний герой, ідо представляє українську ментальність, українську душу, українське слово. Глибинно цей образ ще не простежений до кінця, не збагнуто всю його велич і повноту. Б основі своїй - він ідеальний. Проте, на відміну від закутого в лати і статичного західноєвропейського лицаря, він рухливий, життєрадісний, дотепний, сповнений гумором і веселощами. Козак умів боротися, готовий був умерти за обрану справу, зате умів і радіти життю, віддавав козацьким звичаям і веселощам частину свого неспокійного розгойданого буття.

Кожен письменник по-своєму опрацьовував козацьку тему. Попри твори першорядної величини з’явилося чимало й таких, які не стали класикою, забулися, хоч у свій час були популярною лектурою. Для цього збірника підібрано кілька таких призабутих повістей, що кидають додаткове світло на козацтво. Між ними є твори гостро проблемні, з живим відчуттям сучасності, публіцистичні, а є Й більш приземлені, міфологізовані. Бачимо у всіх мозаїку козаччини - від побутових деталей до героїзму, від суворої дійсності до фантастики, від козацької буйності і звитяги до фаталізму. Читача приваблюють ці колоритні образи й характери, разом з ними він мандрує через століття, переживає неймовірні пригоди, журиться долею України, вірить у її майбуття.

Всі автори з пієтетом ставляться до козацтва, намагаються відтворити сповнене пригодами й небезпекою його життя. Пізнавальне і виховне значення них творів нині незаперечне. Допитливий читач сприйме їх як одне монументальне ціле, простежить у них історію козацтва від заснування Запорозької Січі до її зруйнування, разом з її героями переживе славні героїчні сторінки нашої історії. Були вони бентежні, а часом і сумні.

Перед нами - цикл художніх творів, написаних різними авторами і в різний час. Кожний з них має свої мистецькі здобутки і прорахунки, але жодному з них не відмовиш у цікавості, героїчно-патріотичному пафосі, любові й повазі до свого минулого.

Нині в літературу повертається стільки раніше заборонених і призабутих імен, що одразу постають питання: хто ж є авторами нашої книги? Чим ці твори заслужили на увагу в наш час? Чи не повертаємо ми до життя вчорашній день нашого письменства? Спробуємо сказати кілька слів про вміщені у цій книзі твори і їхніх авторів.

Сава Божко (1901-1947) рано зацікавився українською історією. Ще студентом Харківського Комуністичного університету імені Артема він у 1922 році надрукував нариси «Козаччина» і «Хмельниччина». 1925 року вийшла його історична повість «Над колискою Запоріжжя», у якій художньо відтворено початок Запорозької Січі на Хортиці. В ранній період творчості Божко належав до організаци селянських письменників «Плуг», що й позначилося на його першій повісті. Він стоїть на боці «трудового селянства» першої половини XVI ст.. відділяє його від козацтва, не схвалює примусову селянську працю при будівництві козацької фортеці для захисту від турецько-татарських нападів. На його думку селянство має займатися