Чорна Брама [Віктор Семенович Михайлов] (fb2) читать постранично, страница - 2

прислухався і вловив слабенький подих вітру. Коли північний вітер подужчає, туман зникне так само швидко, як і з'явився.

У сонячну погоду з моря видно півострів, його, береги здаються безлюдними. Але насправді це не так. У заметеній снігом сторожці розміщено пункт спостереження. Приклавши до очей морський бінокль, стоїть на посту прикордонник і пильно вдивляється у далечінь.

Ось повіяв вітер і легесенько, наче завісу, підняв над морем туман, потім подув сильніше, ще сильніше, і на крутих перекатах зибу зазолотилися бліки світанку. Несподівано, глянувши на південний схід від сторожки, прикордонник побачив на дуже далекій відстані судно.

Через кілька хвилин вахтовий офіцер «Завірюхи» вручив командирові корабля радіограму:

«Невідоме судно без флага пройшло курсом сто шістдесят за три милі на південний схід від ПС-5».

Поливанов спустився у штурманську рубку і, визначивши на карті, де перебуває невідоме судно, назвав новий курс.

«Завірюха» поспішала до затоки Трегуба. Вітер дужчав і з силою зривав баранці з коротких хвиль.

Пологі сопки півострова було видно праворуч за двадцять сім кабельтових. «Завірюха» йшла мористіше від невідомого судна.

Зник за кормою маяк.

Минуло кілька хвилин, і вахтовий сигнальник доповів:

— Ціль праворуч тридцять! Дистанція сорок кабельтових!

На ходовий місток піднявся замполіт капітан-лейтенант Футоров.

Розглядаючи судно у бінокль, Дев'ятов доповідав:

— Судно без флага. Суховантажне. Дві щогли. Чотири лебідки. Іде з малим вантажем.

— Маркіровка? — запитав командир.

— Труба жовта, смуги: чорна, зелена й червона…

— Маркіровка суден пароплавної компанії Канберра-Ландорф-Гамбург, — доповів штурман.

— Дати сигнал за міжнародним зведенням: «Підніміть свій національний флаг!» — наказав Поливанов.

— Не відповідає, — хвилюючись доповів штурман.

— Напишіть йому! — знову наказав Поливанов.

Спалахнув прожектор, і вузький сліпучий промінь, що був спрямований на невідоме судно, написав:

«Крапка, крапка, крапка… Крапка, крапка, крапка… Увага! Увага! Увага! Пишу за міжнародним зведенням сигналів! Підніміть свій національний флаг! Увага! Увага! Увага!»

Настала томлива мовчанка.

Але ось на гафелі кормової щогли «комерсанта» повільно, ніби неохоче піднявся чорно червоно-жовтий флаг…

Кораблі зблизилися настільки, що в бінокль можна було прочитати на кормі: «Ганс Вессель. Гамбург».

— Товаришу капітан третього рангу, дистанція двадцять три кабельтових, — доповів штурман.

— Повідомити у штаб загону: «У наших територіальних водах зупиняю для огляду торговельне судію „Ганс Вессель“ водомісткістю шість тисяч тонн, приписане до Гамбурзького порту», — наказав Поливанов.

Дев'ятов спустився з містка.

— Товаришу капітан третього рангу, — тихо промовив штурман, — цілком ясно: «комерсант» іде найкоротшим шляхом, він має на це право. Зупинимо судно, а потім неприємностей не обберемося!

— Неприємностей боятись — у море не ходити, товаришу старший лейтенант! — посміхнувся замполіт Футоров.

Помітивши, як штурман почервонів від образи, Поливанов примирливо сказав:

— Це добре, коли такий командир, як я, має обережного штурмана. — І закінчив: — Сигнальнику підняти вимпел зведення й сигнал «спокій», а щоб вони не посилались на погану видимість, ввімкнути два зелені!

У відповідь на сигнали «Завірюхи» комерційне судно збільшило хід. Вдарили в дзвін. Екіпаж корабля зайняв свої місця за бойовим розташуванням.

Минуло ще кілька напружених хвилин. «Завірюха» йшла повним ходом, команда стежила за «Гансом Весселем», що збільшувався в міру того, як до нього підходили все ближче й ближче. Розуміючи, що втекти не пощастить, «комерсант» застопорив машину.

Це було велике суховантажне судно. Його команда, чоловік тридцять, скупчилася біля поручнів лівого борту.

Ще кілька хвилин повного ходу, і рука командира лягла на ручку машинного телеграфу. Стугоніння двигунів відразу затихло.

— Оглядовій групі приготуватися! Шлюпку номер один — до спуску! — наказав командир.

Коли між кораблями лишилося не більше як шість кабельтових, Поливанов зійшов на шкафут^[4], де на чолі з капітан-лейтенантом Дев'ятовим вишикувалась оглядова група.

— Перевірити суднову роль^[5], людей і вантаж! Будьте особливо пильні: судно велике, а ваша група маленька, — поставив командир завдання.

Незабаром шлюпка із «Завірюхи» підійшла до судна. Подолавши величезну хвилю, люди піднялися на борт по штормтрапу.

Капітан «Ганса Весселя», огрядний, наче аж підпухлий чолов'яга, відрекомендувався Дев'ятову:

— Капітан комерційного судна Вальтер Шліхт. Ідемо за фрахтом з Кіля у Мурманськ. Вантаж — запасні частини до рефрижераторів, — сказав він по-німецьки, не виймаючи з рота сигарети.

— Ви російську мову знаєте? — запитав Дев'ятов.

Шліхт відповів