Розвідник воюючої України [Ярослав Сватко] (fb2) читать постранично

У книзі на матеріалах спогадів Степана Мудрика, особистих архівах автора, публікацій у пресі, спогадів сучасників описано життя та діяльність визначного діяча українського національно — визвольного руху, керівника розвідки ОУН Степана Мудрика.

Степан Мудрик (1919–2004) був одним з тих патріотів, які заприсяглись віддати всі свої сили, талант і життя справі побудови Української Держави, хай навіть та жадана воля прийде „по їхніх вже кістках". Вони, власне, знали, що за незалежність доведеться платити кров'ю, їхньою кров'ю, але це була одна з умов свідомого вибору кожного, хто складав присягу члена Організації Українських Націоналістів. Степан Мудрик цілком свідомо зробив цей вибір ще в умовах польської окупації Галичини і Волині. Смерть не раз заглядала йому у вічі, та смертні вироки від гестапо і КҐБ не примусили його звернути з обраного шляху особистої самопожертви заради незалежності українського народу. Він залишився таким до останніх днів свого життя: вимогливим до себе і своїх однодумців у справах націоналістичної моралі, аскетичним у всьому, що стосувалось його особистого життя.

Переднє слово

Степан Мудрик — „Мечник" є одним з тих діячів Організації Українських Націоналістів, на прикладі якого легко пояснювати мотиви, якими керувались десятки тисяч наших співвітчизників, що склали свої голови у боротьбі за незалежність України, в тій боротьбі, де для невіруючих перемога здавалась ефемерною фантазією і де оптимісти втрачали надію. Степан Мудрик був одним з тих патріотів, які заприсяглись віддати всі свої сили, талант і життя справі побудови Української Держави, хай навіть та жадана воля прийде „по їхніх вже кістках". Вони, власне, знали, що за незалежність доведеться платити кров'ю, їхньою кров'ю, але це була одна з умов свідомого вибору кожного, хто складав присягу члена Організації Українських Націоналістів. Степан Мудрик цілком свідомо зробив цей вибір ще в умовах польської окупації Галичини і Волині. Смерть не раз заглядала йому у вічі, та смертні вироки від Гестапо і КҐБ не примусили його звернути з обраного шляху особистої самопожертви заради незалежності українського народу. Він залишився таким до останніх днів свого життя: вимогливим до себе і своїх однодумців у справах націоналістичної моралі, аскетичним у всьому, що стосувалось його особистого життя.

Історія життя Степана Мудрика є доброю ілюстрацією практичного втілення ідейних засад ОУН, зконцентрованих у Декалозі, 12 прикметах і 44 правилах з життя українського націоналіста., втілення не у високому, піднесеному розумінні цього слова, а в побутовому, повсякденному. Опиняючись у ситуації, де він сам повинен був приймати рішення, від якого залежали долі багатьох людей, Степан Мудрик дуже природньо користувався цією системою етики свідомого українця. Історія вчить, що життєві ситуації повторюються. Можливо, побутовий досвід цього непересічного українця стане в пригоді комусь із читачів, хочайби як зразок життєвого кредо: творити обставини, а не покладатися на течію долі.

Писати про Степана Мудрика і легко і важко водночас. Легко, бо він був дуже комунікабельною людиною, залишив у моїй пам'яті значний слід, врешті, лишились його листи, і найголовніше — книги, твори, писати які його зовсім не змушувала життєва ситуація, але примушував внутрішній гін, обов'язок зробити якомога більше для своєї нації і майбутньої держави. Термін „майбутньої держави" використаний не випадково. Степан Медрик був одним з тих людей, до яких у повній мірі можна застосувати означення покійного вже ректора УВУ професора Мирослава Лабуньки: „вони вірили в те, що Українська Держава обов'язково буде, навіть у на. йчорніші часи, коли здавалось би не було жодного вигляду на падіння московської імперії, і навпаки, КҐБ крутило світом, як хотіло, вірили так, як можна вірити лише в Бога…" Ці слова професор сказав на презентації моєї книжки „Місія Бандери" не про Мудрика, а про Стецька і Бандеру, яких особисто добре знав, але вони в повній мірі стосуються і Степана Мудрика.

Ярослав СВАТКО

Степан Мудрик народився 5 жовтня 1919 р. у селянській сім'ї у селі Криве Радехівського повіту на Львівщині. Його рідне село має давню історію, яка починається ще від воєн Богдана Хмельницького. Два козаки—інваліди, на прізвище Гречки, після битви під Зборовом збудували собі в цьому місці зимівник. За деякий час їхній осідок збільшився, постала невеличка оселя. Пізніше один із синів Гречків був першим священиком у селі і називався вже Гречанський. Він започаткував писану історію цього села, її продовжували інші священики, і вона збереглася до нашого часу.

Село було невелике, всього 190 чисел, з понад тисячею мешканців. Політичної різноманітності в ньому для національного самоусвідомлення малого Степана було більше, ніж досить. Крім українців, згуртованихі довкола читальні «Просвіти», були так звані «кацапи»,