На зламі двох світів (Розвідка про Г. С. Сковороду і харківський колегіум) [Анастасія Максимівна Ніженець] (fb2) читать постранично, страница - 4

у Христіана Вольфа, якого Петро І ушановує обранням в члени своєї академії Коли перед Домоносовим постало завдання освоїти таємниці вироб­ництва оптичного скла, він їде до Саксонії на заводи Фрейберга. Ці заводи були організовані відомим гол­ландським математиком, другом Спінози, Вальтером Чірнгаузом, у послідовників якого і навчається Ломоно­сов. Набувши найновіших знань, він повертається до Росії, щоб розпочати дослідження у вітчизняній науці.

На основі досвіду своєї роботи в Петербурзькій ака­демії Ломоносов планує навчання у Московському уні­верситеті, що був створений завдяки його турботам.

Відкриття Ломоносова у фізиці, хімії, його завзят­тя, виявлене у боротьбі за організацію вивчення при­родних багатств батьківщини, заснування географічного товариства, наукових експедицій у всі кінці країни по-справжньому рішуче змітали «сміття Арістотелевої схоластики», за висловом Кониського, з якою так по­вільно і помірковано боролися у Київській академії. Академія у Петербурзі і університет у Москві завдяки Ломоносову стають вогнищами передових знань, цент­рами нових наукових відкрить, до яких звернені були уми передових людей усієї Росії. Ломоносов творчо продовжив славні традиції Феофана Прокаповича, цьо­го першого просвітителя Росії і України початку XVIII сторіччя.

Російська культура XVIII ст. представлена багатьма іменами письменників, істориків, що були переконани­ми просвітителями, та тільки багатогранний геній Ломо­носова найповніше, найадекватніше втілює у своїй літе­ратурній, науковій і освітній діяльності творчу потен­цію російського народу. Він, як легендарний велетень, своїми руками закладав міцні підмурки російської науки і російської поезії нового часу. Прекрасно сказав про нього О. Герцен: «Цей знаменитий учений був типом росіянина як своєю енциклопедичністю, так і гостро­тою свого розуміння»

Петербурзька академія стає дослідною лабораторією, де піддаються уважній перевірці усталені відомості з законів хімії, геології, фізики. У ній з'являються гіпо­тези і рішення складних проблем. Це дивує і захоплює учених Заходу. Відомий німецький фізик Ейлер писав президентові Петербурзької академії Кирилові Розумовському: «Тільки бажати треба, щоб усі інші академії були спроможні показати ті ж винаходи, які показав п. Ломоносов…», «Ломоносов робить честь не тільки імператорській академії, але і своєму народові»^[4]. Та не всі вчені однаково приймали гіпотези і відкриття Ломо­носова.

Досить згадати захоплений відгук О. Радіщева про геніальність Ломоносова як поета і його ж таки необіз­наність з Ломоносовим як вченим: «Багато днів життя свого провів він у досліджуванні істин природознавства, йде хід його був ходом послідовника»

1 А. И. Герцен. Собр. соч. в тридцати томах, т. VII. М., Изд-во АН СССР, 1956, с. 188.

Трактати Ломоносова зовсім не популяризувалися, вони друкувалися тільки у «Новых комментариях Пе­тербургской академии» (1750, I т.; 1753, II т.), хоч могли б бути видрукуваними в «Ежемесячных сочинениях», що розходилися значно ширше, будучи одним із дже­рел відомостей для більшості читачів тодішньої Росії. А коли врахувати боротьбу, що велася проти Ломоно­сова в академії, то стає зрозумілим, чому праці його могли бути невідомі навіть О. Радіщеву. І Скрізь по навчальних закладах Росії ширилася слава Ломоносова як автора російської граматики, риторики, письма про правила російського віршування. Одразу по виході цих робіт у світ у навчальних закладах вони запроваджуються і як підручники. Вольфіанську ж фізику викладали за Бавмейстером, Вінклером, а не за підручником вольфіанської фізики, перекладеним Ломо­носовим. Тільки інструкція Самуїла Миславського, єпіскопа Бєлгородського, Харківському колегіумові 1769 року «Про те, як і чому саме в одному колегіумі навча­ти» рекомендувала працю Ломоносова: «Вольфіанську експериментальну теоретичну фізику з німецького пер­шотвору на латинській мові скорочену, а на мову ро­сійську перекладену Михайлом Ломоносовим 1746 року. Деякі промови Ломоносова про фізичні речі, а саме: ,про явища повітряні, що походять від електричної сили, про походження світла, слово, що являє собою нову теорію про кольори, промову про народження металів від струсів землі та інші цим промовам подібні»^[5].

1 А. Н. Радищев. Полн. собр. соч., т. І.М. – Л., Изд-во АН СССР, І 938, с. 390.

Ця інструкція, як бачимо, з великим запізненням пропонує до вивчення відкриття Ломоносова у галузі природничих наук. Інструкція з'явилася мало не через вісімнадцять років після опублікування вченим згаданих праць, тоді як поетичні твори вченого і його трактат про вірш вивчалися у Київській академії одразу по їх написанні у 40-х роках. Уже згадуваний Козачинський вітав 1743 року Єлизавету Петрівну у Києві одою, на­писаною не силабікою, а ямбами.

Не міг не знати творів Ломоносова і Сковорода. Про це свідчить напрям курсу піїтики, що читав він