Маленькі дікуни [Ернест Сетон-Томпсон] (fb2) читать постранично

Е. Сетон-Томпсон Маленькі дикуни (повість)

Я пережив нестерпні муки спраги

І викопав криницю в чистім полі,

Щоб в неї кожен пити міг.

Е. С. Т.

Ернст Сетон-Томпсон (1860–1946) народився в Англії. Коли йому було шість років, сім’я його переїжджає до Канади на незаселені землі.

Безкраї степи, непрохідні незаймані ліси Канади дають можливість Сетону зблизька спостерігати за життям птахів і тварин. Разом із своїм братом він поселяється на річці Ассінібойн (Канада) і протягом трьох років вивчає рослинний і тваринний світ басейну цієї річки.

Ернст Сетон-Томпсон — природжений натураліст. Все, що він робив, було осяяне одним великим почуттям, підкорене одній меті — пізнанню природи, проникненню в її таємниці.

Пристрасна любов до природи зігрівала талант Сетона-Томпсона. Своїх улюблених героїв — диких тварин — він змальовує всіма засобами мистецтва — художнім словом, живописом, він ліпить їх, передає їх настрої з допомогою музики…

Повість «Маленькі дикуни» яскраво відбиває любов Сетона-Томпсона до природи. Непереможне прагнення пізнати, вивчити, зрозуміти все живе, кожну рослину, кожну пташку чи тварину втілене в образі хлопчика Яна, в якого чимало рис самого автора. Ян так само, як колись молодий Сетон, прагне вирватись на лоно природи, досхочу милуватись її красою, а коли це Йому вдається — щастю хлопчика немає меж.

Повість «Маленькі дикуни» можна назвати невеличкою енциклопедією натураліста. Проте за своїм сюжетом і композицією це високохудожній твір, цікавий і для дітей і для дорослих.

Частина перша Долина Яна

І ПЕРШІ ПРОБЛИСКИ

Як майже всі хлопчики його віку, дванадцятирічний Ян страшенно захоплювався індійцями та мріяв про дике, пригодницьке життя на лоні природи. Але, на відміну від інших, у нього це захоплення не згасало з роками. Навпаки, підростаючи, він дедалі з більшим задоволенням збирав усе, що стосувалося індійців, і безперервно поповнював свої знання про життя лісу.

Батько Яна постійно відчував скруту. Він був людиною світського виховання, але безтурботним, нездатним до діла чоловіком, дуже послужливим до інших і надто вимогливим у своїй власній родині. Він ніколи не схвалював лісових прогулянок сина і, нарешті, зовсім заборонив їх, коли вирішив, що це може завадити його навчанню.

Та не було жодних підстав винуватити Яна в тому, що він нехтує школою. Хлопчик вважався першим учнем, хоч був молодшим за багатьох у класі. Ян дуже любив читати, але найбільше зігрівали його серце книжки з природничої історії та правдиві розповіді про індійців. Однак такі книжки траплялись йому рідко, їх взагалі в той час було дуже мало, навіть у міській бібліотеці,— кілька підручників з природознавства, два чи три романи Фенімора Купера та й усе. Зате вже ці книжки Ян вивчив мало не напам’ять!

Ян був слухняним і сором’язливим хлопчиком, проте нерозумний наказ облишити те, що було, власне, його життям, міг вплинути на нього якнайгірше: хлопець одразу робився впертим і незговірливим.

Ян занадто боявся батька, щоб відкрито порушити його заборону, але при кожній найменшій нагоді нишком тікав у ліс чи в поле і, знайшовши там нову пташинку чи якусь невідому йому рослину, аж тремтів від змішаного почуття невимовної радості та страждання. А страждав він тому, що не знав ні їх назв, ані їх життя.

Гостра цікавість до тварин була непереборною пристрастю Яна, і саме ця пристрасть примушувала його ходити до школи та повертатися додому не як люди ходять, а далекими манівцями. Так він щодня проходив повз ресторанчик, де у вікні-вітрині красувалася реклама з зображенням двох тер’єрів, що переслідують щура. На протилежному боці вулиці в тютюновій крамничці Ян бачив прекрасний малюнок слона, навантаженого тютюном. Ще трохи збочивши з дороги, він потрапляв у торговий ряд дичиною і задивлявся там на диких качок, а особливо довго — на чучело, зроблене з голови справжнього оленя. А далі йшов хутряний магазин з дивовижним чучелом ведмедя.

В іншому кінці міста Ян забрідав на постоялий двір, де, за чутками, хазяйський собака колись задушив єнота. А ще на одній вулиці він знав будинок з високою верандою, під якою, за відомостями Яна, тримали на цепу живого ведмедя. Ян ніколи не бачив самого ведмедя. Та його, до речі, давнісінько уже й на світі не було. І все ж таки хлопчик любив прогулятися повз цей будинок.

Серед школярів молодших класів ходила легенда, що на схрещенні вулиць Пембертон і Гранд-стріт багато років тому було вбито тхора, але ще й досі вогкими вечорами чується його запах. Ян завжди зупинявся тут у вогкі, гнилі вечори і з насолодою принюхувався до запаху тхора. Навіть коли з’ясувалось, що джерелом запаху є несправні