Тісту — хлопчик з чарівними пальцями [Моріс Дрюон] (fb2) читать постранично

Моріс Дрюон Тісту — хлопчик з чарівними пальцями

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

в якому ми знайомимось з Тісту й дізнаємося, що його справжнє ім’я — Франсуа-Батіст

Тісту —дивне їм я, його не знайдеш у жодному календарі — ні у Франції, ні в інших країнах.

А проте, жив на світі хлопчик, якого всі називали Тісту… Про нього я й хочу вам розказати.

Коли цей хлопчик тільки-но з’явився на світ і був ще як макове зернятко завбільшки, хрещена мати в сукні з довгими рукавами й хрещений батько в чорному капелюсі понесли його до церкви й сказали священикові, що його звуть Франсуа-Батіст. Хлопчик, як і решта таких малесеньких діток, кричав, пручався, але дорослі на це не зважали і в одно твердили: ім’я немовляти — Франсуа-Батіст. На тому й кінчили справу.

Потім хрещена мати та хрещений батько поклали хлопчика в люлечку, і саме цю мить сталося диво. Хрещений та хрещена не могли вимовити Франсуа-Батіст — язик не повертався, та й годі… І вони почали називати хлопчика Тісту.

Зважте — це не так уже й рідко трапляється. Скільки хлопчиків та дівчаток записані в церковних книгах під іменами Анатоль, Сюзан, Агнес, Жан-Клод, а звуть їх Тола, Зет, Пюс або Містуфле.

Це зайвий раз переконує нас, що дорослі не знають по суті наших імен, так само, як не знають (хоч і твердять, що знають!), звідки ми взялися й для чого живемо, навіщо прийшли у світ та як маємо жити. З цього приводу мені хотілось би сказати вам кілька слів.

Діти, які прийшли на світ лише з тим, аби вирости й стати дорослими, легко сприймають і засвоюють поняття, споконвіку узаконені та записані в книгах. Тож слухаючи дорослих і читаючи книги, ці діти незабаром робляться схожими на дорослих і грають з їхніми поняттями, як жонглер з пляшками та обручами на цирковій арені.

Але є діти, яким од народження призначено зробити в житті щось особливе й визначне. Таким дітям не підходять готові поняття. Власне, ці поняття самі від них Тікають світ за очі…

Саме такий був маленький хлопчик, якого нарекли Франсуа-Батіст, навіть не спитавши його думки.

Отож я й хочу вам повідати, як жив цей хлопчик, і що з ним сталося, коли йому виповнилось вісім років, і як він здивував батька, матір та місто Мірепуаль. Тут і починається моя казка.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

в якому розповідається про Тісту, його батьків та їхній Осяйний Дім

У Тісту були довгі ясні кучері. Уявіть собі сонячні промінчики, які, спадаючи на землю, скручуються колечками! Ще були в нього великі блакитні очі та рожеві, свіжі щічки. Його повсякчас цілували, бо дорослі, надто ті, хто має широкі чорні ніздрі, зморшки на чолі та жмутки волосся у вухах, дуже полюбляють пестити й цілувати дітей із свіжими щічками. Вони, певне, гадають, що роблять дітям неабияку приємність. Насправді ж — це їм, дорослим, напрочуд приємно цілувати дітей із свіжими щічками.

Усі, хто бачив Тісту, захоплено вигукували: «Який гарненький хлопчик!» Але Тісту не задирав носа. Йому видавалося: краса — то природна річ. І він вельми дивувався, що інші чоловіки, жінки та діти — не такі, як його батько, мати й він сам. Бо батько й мати Тісту — надзвичайно вродливі. Тож Тісту, дивлячись на них, призвичаївся думати: бути вродливим, гарним — природно, а негарним, бридким — неприродно, та ще й несправедливо.

Батько Тісту — високий чорнявець, гарно зодягнений, охайний. На вилогах його піджака ніколи не побачиш порошинки, від нього завжди приємно пахне. Мати — чарівна білявка, з щоками ніжними, як пелюстки квітки, з нігтями рожевими, мов пелюстки троянди. А пахтить од неї, як од цілого букета квітів.

Ви, ясна річ, вже збагнули, що батько й мати Тісту — дуже багаті. Вони живуть в чудовому будинку, з під’їздом, верандою, великими й малими сходами, безліччю вікон — великих і малих, із шпилястими башточками. Цей будинок зветься Осяйний Дім, і обступає його величезний, розкішний сад.

Всі кімнати в Осяйному Домі заслані пухнастими килимами — кроки губляться в них. Для гри в схованки кращого годі й бажати. А як чудово бігати по них босоніж! На превеликий жаль, Тісту це заборонялося робити — мати безнастанно твердила:

— Тісту, взуй пантофлі, ти застудишся!

Але Тісту, певно, завдяки килимам, ніколи й нежиті не мав.

А сходи обрамляли мідні поруччя, начищені до блиску. Вони починались десь високо й спадали вниз золотою змією.

Лишаючись сам, Тісту сідав верхи або лягав животом на поруччя й робив карколомний спуск. Ці поруччя — його особистий виїзд, спортивні сани, його килим-літак, його казкова дорога. Щоранку їх глянсував до нестерпучого блиску служник Каролюс. Він навіть винайшов спеціальний порошок. Натерті ним поруччя аж очі вбирали. Так само сяяли дверні ручки, срібні свічники, кришталеві люстри, сільниці, цукорниці, навіть пряжки поясів.

А в гаражах стояли дев’ять автомобілів. Вони блищали так, що