Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 [Осип Станімір] (fb2) читать постранично, страница - 5

галичани до Центральної Ради на віче. Виступило кількох промовців і в коротких, палких словах представили в чім суть тривоги, після чого одноголосно ухвалено: «Завтра всі галичани, як один муж, мають ставитись до українського війська на большевицький фронт». Рівночасно на університеті св. Володимира радили студенти-наддніпрянці в тій самій справі. Ми, галицькі студенти пішли й на їхній мітинґ. Тут була зовсім інша атмосфера. Реферував старший вже студент мляво й розлізло, реферував так, наче б то большевики були десь далеко під Владивостоком, а не під Бахмачем, 40 верст від Києва, реферував — нада йти між народ і в казарми, нада поширить пропаґанду, нада постаратися про потрібну літературу, нада народ обучать і т. д. Хтось з нас не видержав і викрикнув: «Нада брать зброю в руки і на фронт! Власний приклад більше значить, ніж спізнена пропаганда». Це подіяло. Виступив другий промовець і в ядерних словах подав зборам до відома вище дану ухвалу галичан в будинку Центральної Ради, після того студенти-наддніпрянці перевели аналогічну ухвалу що й галичани і розійшлися з твердою постановою негайно діяти і голоситись до війська. Ці два мітинги — галицький в будинку Центральної Ради і наддніпрянський на університеті св. Володимира дали початок до творення нової української революційної армії в мітинговий спосіб.

На другий день рано ми, студенти львівського університету, утворили галицьку групу з 22-ох людей, в якій переважали студенти-тернопільці, і під проводом пор. Яреми удались на Фундуклеївську вулицю до коша СС-ів (Січових Стрільців), який щойно почав організуватись і числив всього дві неповні сотні під командою сотника Василя Дідушка і сотника Романа Сушка. Весь кіш був в жалюгіднім стані. Всюди нелад і безпорядок. Була своя військова революційна влада, тобто Стрілецька Рада і виборна старшина, але їх ніхто не слухав, бо зреволюціоновані на наддніпрянський лад галицькі УСС-и перемішані з наддніпрянськими солдатами мітингували незгірше київської вулиці. Це ще не було військо і ми рішили тут не вступати, а вислати делегацію до отамана Петлюри з проханням прийняти нас до наддніпрянської частини, до т. зв. Червоних Гайдамаків. Отаман Петлюра радо згодився й утворив з нас галицьку гірську пів-батерію під командою штабскапітана Алмазова і пор. Яреми, як його заступника. Ще того самого дня нас обмундуровано і ми удались до артилерійських казарм по виряд. Тут ми застали правдивий, революційний безпорядок. На подвір’ї було повно всякого воєнного знаряддя, але все це в більшості порозбиване й понищене — магазини пограблені, харчові припаси перемішані з болотом і різною нечистю, артилерійський виряд обсніжений, гармати поржавлені і т. д. Та найприкріше вразила нас артилерійська стайня. Гній був по коліна. Кінські трупи лежали в суміш з конаючими ще живими шкелетами — одні на припоні, інші свобідні. Кругом ні стебелинки, бо виголоднілі і лишені власній долі звірята все визбирали та зрезиґновано дожидали свого сумного кінця. 'Упряж, ціла і понищена, була порозкидана й перемішана з гноєм і т. д. Так марнувалось державне майно без найменшого догляду. Ми забрались гуртом до роботи. Попідносили щокращих коней, напоїли і легко покормили знайденим вівсом. Відтак повіднаходили і направили упряж, вибрали дві підходячі гарматки і все як слід приготовили до відмаршу на фронт. На цьому минув нам перший день служби в українській армії. Другої днини нас приділено до обслуги поодиноких гармат, поучено як наставляти, ладувати і стріляти, і на тім наш кількагодинний артилерійський вишкіл скінчився. Після обіду прийшов приказ до відмаршу на большевицький фронт в напрямі Полтави. По дорозі до залізничої станції ми стрінули студентський курінь, пізніших Крутянців. Йшли бадьоро і спішно. Були зодягнені різноманітно — в студентських мундурах, солдатських шинелях та з різною зброєю в руках і на раменах. До нас підбіг якийсь гімназист і попросив: «Товаришу, покажіть як ту ґвінтовку нарядить!» Значить, що й студенти перейшли подібний військовий вишкіл як ми, два чи три дні, і необучені спішили на фронт проти наступаючих большевиків. Ми розійшлись, студентський курінь подавсь на північ у сторону Бахмача, а ми завагонувались і від'їхали в напрямі Полтави. Десь в половині дороги до Полтави до нас долучено сотню піхоти СС-ів під командою сотн. Романа Сушка і над ранком на станції Кононівка ми вивагонувались і бойовим порядком рушили до наступу. Сотня СС-ів пішла вперед, а ми, артилерія, зайняли позиції на право від залізничого двірця, за невеликим горбком і зараз же відкрили огонь Бій почався і тривав до пізнього вечора, зате ніч була спокійна. На другий день, вчасним ранком ворог привітав нас гураґанним огнем. Ґра-нати і шрапнелі падали на переміну довкола нас, на щастя нікого не ранили. Ми лежали в напруженні біля гармат, чекаючи приказу нашого коменданта, що був на обсерваційному пункті. Зближалось полуднє, бій перед нами кипів, скоростріли клекотіли, а ми все ще мовчали.