Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 [Осип Станімір] (fb2) читать постранично

Осип Станімір Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920

Життєпис автора

Осип Станімір, сотник УГА, народився 21-го квітня 1890 р. в селі Ладичин, повіт Тернопіль. Народну школу закінчив в Ладичині, а гімназію з матурою в Тернополі в роках 1904–1912. Однорічну військову службу зі старшинською школою відбув 1912–1913 р. при 27-ім полку піхоти в Любляні з ранґою кадет-аспіранта. В році 1913–1914 студіював право на Львівському Університеті. Від 1914–1918 р. брав участь в 1-шій світовій війні як фронтовий старшина в ранзі хорунжого, лейтнанта і оберлейтнанта. В міжчасі, тобто 14-го лютого 1915 р. дістався до російського полону, де перебув майже три роки в таборах полонених в Бєльові, Саратові, Самарі, Новоузенську, Верхних Мулах під Пермою і Щадрунську за Уралом. З вибухом революції в Росії 1917 р. дістався до Києва і там зголосився до Червоних Гайдамаків от. Симона Петлюри, до галицької пів-батерії полевих гармат зформованої зі студентів Львівського Університету. З тою батеріею брав участь у боях проти большевиків під Кононівкою в напрямі Полтави, а відтак в здобуванні Дарниці і ланцюгового моста на Дніпрі під Києвом та в десятиденних вуличних боях в самому Києві. По залишенні Києва під напором большевицької армії Муравйова, галицьку студентську пів-батерію здемобілізовано і тепер він вернувся до Австрії та зголосився у свойому 95-му піх. полку в Меріш Шенбері. По списанні відповідного протоколу, як діставсь до полону, йому привернено ранґу лейтнанта і оберлейтнанта і з кінцем жовтня 1917 р. вислано його з сотнею поворотців (Не' ikehrerie) на італійський фронт, в район Фонцазо, де на Монте Бонато і Монте Пертіка перебував аж до 1-го листопада 1918 р. до розпаду Австро-Угор-ськог Монархії. З кінцем листопада 1918 р. повернув з італійського фронту до своєї кадри в Станиславові і по двох днях побуту тамже, відійшов з двома сотнями на польський фронт під Перемишль. — З У ГА перебув всі воєнні фронтові страхіття в Галичині і на Східній Україні, як ко мандант куреня а відтак корпусу (за большевиків червоної бриґади) та з послідиою галицькою військовою частиною під проводом ген. А. Кравса перейшов чехословацьку границю через гору Стіг 31-го серпня 1920 р. й діставсь до табору полонених в Ліберці (Reichenberg). В роках 1921–1924 закінчив у Відні Високу Торговельну Школу (Hochschule fur Welthandel) з дипломом і вернувся на Рідні Землі, де працював в Кооперації і Просвіті в Підгайцях, Дрогобичі і Перемишлі. В році 1944 виїхав на еміграцію до Німеччини. Тепер перебуває в Канаді, в місті Торонто.

Торонто, дня 10 квітня 1960 р.

Осип Станімір, сот. УГА

Пізнаймо себе (Замість вступу)

Старшинам, Підстаршинам і Стрільцям мого II-го Куреня 8-мої самбірської бриґади та всім грядущим борцям за Українську Державність — присвячує

Автор

Є німецька приповідка: „Die Erfahrung der anderen macht mich klug“, тобто — «досвід інших робить мене мудрим» і польська — «Мондри поляк по хпкодзє» та українська — «Я не винен, сусід винен!» — 3 повищого слідує, що німець вчиться на чужих помилках, поляк на своїх власних, а українець зовсім не вчиться, бо він не винен, а винен сусід: поляк, німець, москаль і т. д.

І тому наші святочні доповіді, спомини з минулого, а навіть і історія, переповнені чи то самохвальбою, чи наріканням на інших, на сусідів. А тверда дійсність говорить нам, що ми і тільки ми винні в нашому теперішньому положенню. Ми не знаємо себе, своєї історії і тому робимо ті самі помилки, що їх робили батьки і діди. На це маємо аж надто багато доказів у минулому й сучасному.

Для прикладу візьмім хочби три найсвітліші події з наших Визвольних Змагань 1917–1920 рр., а саме: 1-ший листопад, 1918 р. у Львові, 22-гий січень, 1919 р. і 31-ий серпень, 1919 р. у Києві. Про ці події є багато у нас споминів, а ще більше патріотично-бомбастичних святочних промов, але реальної і критичної оцінки тих подій під оглядом військовим, політичним та національним і досі в нас нема. Є нарікання на поляків, на білих і червоних москалів, на німців і Антанту, та й це нас вдоволяє, тим оправдуємо себе і свою нездарність творити власну державу. Про сутєві і вирішальні власні похибки не згадуємо, бо ми — не винні. Забуваємо, що людською річчю є робити помилки, але й людською річчю є їх направити. Не робить помилок тільки той, хто взагалі нічого не робить. Тому маймо сміливість признатись до своїх промахів і їх у майбутньому направити та їх вистерігатись.

1) 1-ший листопад, 1918 р. дав нам надсподівано багато: галицьку армію і галицьку державність. Але й тут не було все в нас в порядку. Як доказ, хай нам послужить хоч би та обставина, що на протязі 21 дня, від 1-го до 21-го листопада 1918 р., було в нас аж трьох начальних вождів, а саме: від 1. 11. до 5. 11. 1918 р. — сот. Вітовський, від 5. 11 до 9. 11 — от. Гриць Коссак і від 9. 11 до 21. 11. 1918 р. підп. Гнат Стефанів, і під цим оглядом ми, здається, добули рекорд всіх армій світу. А кінцевий вислід був такий, що ми