Тільки одного разу я подумала про неї погано: коли вона захворіла перед Америкою. Тепер я точно знаю, що вона прикидалася! Здається, вона колола собі той самий деоксідо мін, бо Женик був переляканий, казав: мама синя! Мама однією ногою там! А в нього вже були і квиток, і віза!
- Краще б вона собі зразу вколола подвійну дозу, - похмуро прохрипів Дмитро.
- Але Женик молодець, що так рішуче повівся з матін кою! Дай йому, Боже, сили витримати…
- Йому є куди піти з дому, а як бути тим, кому нема? - сказав Ярослав, - От мені нема, то я й терплю усіляку наругу над собою!
- Можеш їхати до свого батька! Там само, як і Женик - до свого!
- Яка ви розумна жінка, Ларисо Вікторівно, - Ярослав цілує маму в щоку, а та б’є його по голові. - І цього свого Адріяна вона нам підсовувала! - згадує Вікторія, - Я тепер пригадую: він уперше прийшов до нас, бо передавав нам якусь книгу ніби від Женика. А Женик потім казав мамі, що нічого нам не передавав, і не розуміє, як воно сталося. Тоді воно забулося, а тепер згадалося.
Сиділи довго. З’їли весь біґос. Лариса, яка за дві години до того вечеряла із Жеником у Східному ресторані, з’їла подвійну порцію, і це помітили всі за столом. Лариса поквапилася дати пояснення: в будинку Іпсіланті вони з Же ником з’їли тільки по салату з морених креветок з ананасами, що не робить ситим, а навпаки, збуджує апетит. І взагалі, після всіх заморських різносолів кожну нормальну людину тягне до рідних українських страв.
Обговорили і узгодили всі неузгодженості. Незрозумі лими залишилися тільки слова баби Зосі про те, що хотіла сказати своїй дочці перед смертю мати Вероніки.
- Може, десь там, на Подолі, зарито скарб? - підкинув ідейку Ярослав, - Давайте візьмемо пляшку й поїдемо до тої баби Зосі!
- А може, навпаки, вона прокляла маму, що та не прийшла до неї в її останні дні, - висловила припущення Вікторія, - і напророчила їй ранню смерть?
Але всі зійшлися на тому, що баба Зося не вижила з розуму і таки справді все пам’ятає. Навіть про причал номер сім в домі Івана Раєвського. І, наче підслухавши їхню роз мову, подзвонив Женик. Він сказав, що в нього все добре. А також розповів, що пив чай із бабою Зосею, і вона ще раз підтвердила, що нікому не передасть слова мами Вероніки.
Навіть доньці Вероніки.
Потім був дзвоник, і кинули трубку, коли Дмитро сказав «Я слухаю».
- Це якась імітація трагедії, - Лариса невдоволена, - для чистоти жанру Тетяна має вмерти, а перед тим убити свого поплічника, наприклад, уколоти йому деоксідомін під час любовних розваг.
- Цього лоха, мабуть, не взяло б, - каже Ярослав.
- Я гадаю, цей лох іще зіграє неостанню роль у майбутній долі Женикової мами. Гадаю, його участь у свідченні проти нашої убивці буде оцінена за вартістю печерської квартири у сірому будинку… - припускає Лариса.
- Так, - вигукує Вікторія, - пам’ятаю, він розпитував нас із мамою, скільки коштує оця наша хата, за скільки б ми її продали - власне, навіщо нам з мамою вдвох таке велике помешкання? Саме після тієї розмови ми з мамою відчули до нього особливу огиду! І вказали йому на двері.
- Тоді, мабуть, він остаточно взявся за Тетяну, - тяжко зітхнув Дмитро, який згадав, як нещодавно зазирав до спальні у своєму помешканні. - Вона, певне, витягла ключ у синочка і з тим альфонсом поїхала до моєї квартири віднов лювати стосунки, поки я був у Блюхівці. І то вони витягли мої гроші із серванту!
- Ой, гроші! гроші! гроші! - заспівала Лариса, - ось п’ятсот новеньких гривень! Женик їх мені повернув! Тримай, Дмитре! Та суча баба порушила заповідь НЕ ВБИВАЙ! Але чомусь не могла порушити заповідь НЕ КРАДИ! Інтелігент на жінка, одне слово!
- А одну сотню Женик розміняв у кафе, коли запрошував мене на каву. Як же він тепер житиме без маминих грошей?
- Я запросила його в понеділок вранці до нашого офісу.
Він колись сподобався моєму босу. А в нас є багато експерт ної роботи. Якщо він до того не помириться з матусею, то, гадаю, прийде, - сказала Лариса, - Але феноменально вона примудрилася все витягти з нього! Всю потрібну інформа цію!
- Всі ми повідомляємо купу інформації про себе, - каже Наталя Никонівна, - тільки переважно наші співрозмов ники її забувають. Запам’ятовується або те, що є винятково незвичайним, або те, що було повторено кілька разів. Тільки велика зацікавленість змушує запам’ятовувати все підряд, а потім використовувати його.
Вже пізно. Всі тарілки на столах порожні, тільки на тарілці посеред столу - купа обсмоктаних реберець від біґоса.
- Дмитрику, ти обіцяв нас відвезти додому, - втомлено встає Лариса.
- Звичайно!.. - Дмитро підводиться. Пізно. Але розмова ще триває. - А що робити, щоб світ не був таким жахливим?
Не бити по обличчю, не розібравшись… І навіть розібравшись, не бити. Краще самому йти геть. Це я затямив. А що ще?
- Шанувати прагнення жінки до самовираження! - вигукує Вікторія.
- Але ж найстрашніший злочин у нашій історії вчинила саме жінка! - сумно каже Лариса.
- Це ні про що не свідчить, - обурюється Вікторія, - владна
Последние комментарии
2 часов 33 минут назад
3 часов 2 минут назад
3 часов 8 минут назад
4 часов 43 минут назад
6 часов 11 минут назад
7 часов 51 минут назад