Ушкалов Л. В.
Література і філософія: доба українського бароко / Л. В. Ушкалов. – Харків: Майдан, 2014. – 416 с.
ISBN 978-966-372-580-2
У цій книзі на основі багатого джерельного матеріалу автор розглядає
основні аспекти взаємодії української літератури XVII–XVIII століть із філософією. Зокрема, він аналізує цілу низку таких важливих для розуміння природи літератури понять, як «образ» чи «наслідування», різні форми існування
філософії в ділянці літератури, жанри, що перебувають на межі філософії та
літератури, порушує питання барокової біблійної герменевтики, літературної
традиції тощо.
орогий Читачу!
Книжка, яку ви щойно розгорнули, написана
вже давно. Точніше, двадцять років тому, коли я жив літературою
українського бароко. Не думаю, що з мого боку то була данина інтелектуальній моді або щось таке. Ясна річ, проблематика бароко ставала в Україні модною якраз тоді, та навряд чи ця обставина сама
по собі могла на мене вплинути. Навряд чи бодай тому, що від часів
юності й до сьогодні я пробую жити «поза контекстом». Ви скажете:
це неможливо. Згоден. Але мені подобається ідея можливості неможливого...
Так чи інакше, тоді я запоєм читав наші пам’ятки XVII–XVIII століть. Я прочитав тисячі й тисячі сторінок, пропахлих пилюкою віків.
Не знаю, чи хтось читав тоді їх стільки, як я. Зрештою, деяких стародруків торкалась лиш моя рука – ніхто інший їх не читав напевно.
Стародруки – то взагалі лектура не для всіх. За статистикою Короленківської бібліотеки, в якій я здебільшого й працював, ті книжки
замовляють у середньому один раз на сімдесят років. Тоді мені здавалось, що я відкрив Атлантиду. Звісно, то було суто суб’єктивне враження, тобто Атлантиду я відкрив щонайперше для самого себе, але
якраз під впливом того враження я писав тоді тільки про літературу
українського бароко. І писав власне тому, що ця література була мені
надзвичайно цікава. Коли хочете, то був мій «паралельний світ», поза
межами якого буяли в усій своїй красі «веселі дев’яності».
Утім, за якийсь час, здається, 1994 року, мої незабутні вчителі
Олекса Васильович Мишанич (1933–2004) і Володимир Іванович
Крекотень (1929–1995) почали досить наполегливо радити мені
оформити мої матеріали як дисертацію й подати її до захисту. «Нам
6
Леонід Ушкалов. Література і філософія: доба українського бароко
у відділі1, – казав мені Володимир Іванович, – потрібен доктор з таким складом розуму, як у вас». Не знаю, чи дослухався б я до порад
моїх дорогих учителів, бо дисертації та захисти – справа дуже марудна, а я все життя хотів бути вільною людиною й займатися тільки
тим, до чого лежить душа, – якби їх не підтримала дружина Олександра – мій найкращий друг, порадник і помічник, моя справжня опора
в цьому житті... Словом, усі разом вони таки переконали мене в тому,
що якраз захист докторської дисертації може створити для мене той
острівець свободи, про який я завжди мріяв. Ось так я й написав свою
докторську дисертацію. Вона називалась «Література українського
бароко в її зв’язках із філософією».
Чому саме література й філософія? Важко сказати напевно. Можливо, тому, що колись давним-давно я хотів стати філософом. Філософом я не став, але ота юнацька любов до філософії, мабуть, всоталася і в мій стиль життя, і в коло моїх наукових зацікавлень. А може,
тому, що першим українським письменником, який зацікавив мене
по-справжньому, був Сковорода, у чиїх творах література і філософія нерозривно поєднані. Зрештою, у 1980-х та на початку 1990-х
я з великим інтересом читав праці філософів. Сьогодні я цього вже
майже не роблю, не знаю навіть чому. А тоді, як пам’ятаю, мене чи не
найбільше приваблювала трійця: Олексій Лосєв – останній у світі великий філософ-неоплатонік, блискучий феноменолог Роман Інгарден
і не менш блискучий неомарксист Вальтер Беньямін. Зрештою, коли
йдеться про українознавчу проблематику, то на першому місці для
мене завжди стояв Дмитро Чижевський як автор варшавської книжки
1934 року
Последние комментарии
2 минут 18 секунд назад
2 часов 20 минут назад
4 часов 10 минут назад
9 часов 55 минут назад
10 часов 1 минута назад
10 часов 5 минут назад