Шпет Густав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ШПЕТ Густав Густавович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, мистецтвознавець, літературознавець, педагог, перекладач. Фундатор герменевтики

(1914), психологічної антропології (1917), феноменологічної естетики (1922) на теренах Російської

імперії; автор наукового терміну «семіотика» (1916).

З дворянської родини.

Народився 25 березня (7 квітня) 1879 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Розстріляний більшовиками 16 листопада 1937 р. в селищі Колпашові Томської області СРСР

(нині – Томська область РФ).

Навчався на фізико-математичному (1898-1900) та історико-філологічному (1901-1906)

факультетах Київського університету св. Володимира, стажувався в Геттінгенському університеті

(1910-1913).

Працював викладачем Московського університету, Вищих жіночих курсів, народного

університету ім. Шанявського (1907-1910; 1913-1921), директор Інституту наукової філософії

(1921), завідуючим відділенням філософії Російської академії художніх наук (1923-1930),

Член Московського психологічного товариства.

Фундатор Вільної асоціації творчої і вузівської інтелігенції (1919).

Віце-президент Державної Академії Художніх Наук.

Заступник голови Всеросійської спілки письменників.

Постійний член Художньої ради МХАТу.

Друкувався в збірнику «Думка і слово».

Як вчений дебютував розвідками «Чи відповів Кант на сумніви Юма» і «Пам’ять в

експериментальній психології» (обидві – 1905).

Потім настала черга наступних книг і статей: «Проблема причинності у Юма та Канта» (1907),

«Логіка» (1912), «Явище і сенс» (1914), «Філософська спадщина П. Д. Юркевича» (1915), «Історія

як проблема логіки» (1916), «Мудрість чи розум?», «Скептик і його душа», «Предмет і завдання

етнічної психології», «Психологічна антропологія» (усі – 1917), «Герменевтика та її проблеми»

(1918), «Філософський світогляд Герцена» (1921), «Нарис розвитку російської філософії» (1922),

«Вступ до етнічної психології», «Внутрішня форма слова» (обидва – 1927).

Його перу також належать доробки «Естетичні фрагменти», «Театр як мистецтво».

Перекладав Ч. Діккенса, Д. Байрона, В. Шекспіра, Г. Гегеля, В. Теккерея, А. Теннісона, Д. Берклі.

З владою порозуміння не знаходив, хоча через Луначарського добивається відміни своєї висилки з

Росії на «філософському пароплаві» (1922).

Вперше заарештований і засуджений «за причетність до соціал-демократичної партії,

розповсюдження партійної літератури, участь в революційній «Союзній раді» за царату (1900).

Удруге, уже за більшовиків, – як «фундатор німецько-фашистської шпигунської організації»

(1935). Засланий до Єнісейська, потім – Томська.

Утретє заарештований у т.зв. «справі кадетсько-монархічної повстанської організації» (1937) і

«сталінською трійкою» засуджений до розстрілу.

Посмертно реабілітований (1956). Офіційне свідоцтво про смерть 23 березня 1940 р. з УВС

Томської області – фальшивка.

У м. Томськ (РФ) на будинку, де мешкав під час вигнання наш земляк, встановлено меморіальна

дошку (1989), а в обласному центрі проходять «Шпетівські читання» (1991).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – Г. Челпанов, М. Бердяєв, Р. Якобсон, В. Пільняк, Г.

Винокур, О. Гучков, Ю. Балтрушайтіс, А. Білий, О. Смірнов, Р. Шор, Б. Ярхо, М. Петровський, Е.

Гусссерль, В. Мейєрхольд, О. Таїров, К. Станіславський та ін.

***

ЗНАННЯ, А НЕ СВІТОГЛЯД,

з професійного кредо Г. Шпета

Я прибічник філософії як знання, а не як моралі, не як проповіді, не як світогляду.

РОЗУМОВІ ЛІНОЩІ, з статті Г. Шпета «Мудрість чи розум?»

Саме Схід є батьківщиною мудрості, усіляких казок, оповідей і міфів. Схід їх переживає, ними

живиться і в них проявляється. Він не знає, що таке рефлексія; розумове життя для нього – чуже;

він насилу відрізняє його від тяжкої фізичної праці, він відпочиває, коли від нього не вимагають

розумової напруги, розумова лінь – його природа і його чеснота.

НАЙРЕАКЦІЙНІША МІСТИКА, з статті в «Літературній газеті» від 17 лютого 1930 р.

Філософія Шпета... наскрізь просякнута найреакційнішою містикою і цілком зрозуміло, що в

нашій сучасній ідеології вона не може займати ніякого місця. Філософія Шпета має бути рішуче

вигнана як ідеологія минулого, яке вже віджите, і як така, що затемнює свідомість трудящих.

НА ВАШУ «УМОВУ» ПРИСТАТИ НЕ МОЖУ, з листа Г. Шпета Л. Каменєву від 12 січня 1934

р.

Дорогий Лев