Шпет Густав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

Борисович!

Я вирішив дати вам письмове пояснення з приводу листа А. Д. Радлової не без деякого коливання: неприємно стежити за цією дріб’язковістю, недомовками і підколупуваннями, бо виникає

відчуття, неначе й сам стаєш на грунт такої ж дріб’язковості!

...Радлова в своїх запереченнях оперує, звичайно, поправками останнього роду, перетворюючи моє

побажання на вимогу, захищаючи себе і звинувачуючи мене в «упередженості»... Проте я і надалі

має намір триматися того ж методу редагування... І якщо перекладач не бажає підкорятися

редакторові, визнаючи його недостатньо авторитетним..., то одне з двох: або норовистий

перекладач повинен бути усунений від роботи, або неавторитетний редактор повинен припинити

своє буття.

...Про вказану «умову» Радлової з Вами, Леве Борисовичу, мені невідомо, і, зрозуміло, я її

прийняти не можу, бо в перекладах Радлової є промахи не лише «філологічні»!

ВРЯТУЙТЕ ШЕКСПІРА ВІД ДИЛЕТАНТІВ, з листа О. Смірнова Г. Шпету від 2 листопада

1934 р.

Дорогий Густаве Густавовичу. Мій лист до Льва Борисовича (Каменєва – авт.) розрісся, і я

закінчив його лише сьогодні.

Для узгодження наших дій надсилаю Вам його точну копію, написану рукою моєї дружини.

Як бачите, я вирішив іти до кінця!

Дружньо Ваш О. Смірнов.

P.S. Милий Г.Г., зробіть так, щоб ми залишилися господарями становища. Врятуйте Шекспіра від

експериментів дилетантів!

МЕНЕ ХВИЦЬНУВ КОРНІЙЧУК, з листа Г. Шпета Н. Ігнатовій від 30 березня 1936 р.

За багатьма даними зараз можна було б протягнути в «Шкільній серії» Каїна (і «Бронзове

століття»), але в «Правді» непогрішимий Корнійчук з приводу викладання літератури заявив, що

йому не подобається російський переклад Байрона, і, зважаючи на кон’юнктуру, припускаю, що

він хвицьнув мене.

БІЛЬШЕ ПОМИЛКА, НІЖ ПРОВИНА, з листа Г. Шпета М. Шторх (Шпет)

Ти згадуєш, що «винна» перед мамою і мною «без кінця». Що ти маєш на увазі, Маринашо? Я

бачу твою провину, – хоча це – більше помилка, ніж провина, – переді мною лише в тому, що ти

було оточила себе деяким туманом утаєння, приховування, маскування і, значить, брехні. Але від

цього страждала і ти, бо за цим туманом мені здавалося не все таким «світлим» і чистим, як

хотілося б бачити у тебе... Якщо тут є «провина», то і вона спокута тим, що не зважаючи на

серцеву тягу до іншого місця, ти залишалася біля мене в цілому бадьорою, життєздатною,

діяльною помічницею...

Отже, зваживши навіть на аптекарських вагах, матимемо більше того, за що треба дякувати і

любити тебе, ніж того, за що можна було б «звинувачувати» або що можна було б прощати. Не

міркуваннями, а на ділі ти показала, що твій «егоцентризм» – скороминущий стан, а не твій

характер.

НАКЛЕП І ОБМОВИ, з листа Г. Шпета до прокуратури Томської області від 4 червня 1937 р.

У ніч з 14 на 15 березня 1935 р. мене арештували в Москві; після закінчення слідства

адміністративно вислали до Єнісейська на 5 років. У листопаді того ж року перевели до Томська, де я перебуваю і понині.

Слідство висунуло проти мене звинувачення (по ст. 58, 10-11) в тому, що я очолював

антирадянську групу... Матеріалом звинувачення послужили свідчення Петровського і

Габричевського, арештованих і допитаних приблизно в один час зі мною.

Голослівність і бездоказовість цих обмов частково вимушені були визнати навіть слідчі органи.

Ніяких конкретних свідчень, які розкривали б, в чому проявилося моє «керівництво» групою...

Які принципові політичні установки названих осіб, до цих пір точно не знаю, бо ніколи і ніякі

розмови на цю тему у нас не велися; уривки і цитати з їх визнань, прочитані мені слідчим,

викликали у мене різко негативне ставлення. На очній ставці з Петровським і Габричевським їм по

черзі слідчим поставив всього одне запитання, чи підтверджують вони свої свідчення (мені

конкретно невідомі), свідчення від такого-то числа; мені не дозволили ...вимагати роз’яснень.

Висунуте проти мене звинувачення я не визнав і не міг визнати, хоча у порядку самокритики

допускав і визнавав, що своєю суспільною і політичною неактивністю і недостатньою увагою до

тих, хто мене оточував, міг дати, сам того не підозрюючи, привід для неправильного тлумачення

мого ставлення до Радянської влади. Це, мабуть, і. привело слідство до суперечливого висновку, ніби я стояв на чолі контрреволюційної групи, сам того не усвідомлюючи.

Якби слідчі органи уважніше і критичніше поставилися до свідчень осіб, котрі звели