Замок у хмамрах [Керстин Гир] (fb2) читать постранично, страница - 2

підозрюю, що так воно й було), той факт, що він міг запам’ятати все до деталей, здавався моторошним. Робочі ліфти, бюро, підвали — Дон вештався переважно там, куди гостям готелю було зась. Але він був таким маленьким і солоденьким, що це рідко мало якісь наслідки. А коли поглядом невинного оленятка причаровувати йому не вдавалось, він наганяв страху, називаючи людину повним іменем і ніби між іншим посилаючись на свого багатенького татуся, Дона Буркгарта-старшого, і його дружні стосунки з двома братами Монфор, власниками готелю. Принаймні зі мною він таке провертав. І навіть коли я намагалася не зважати, його методи в стилі мафіозо все одно мали на мене вплив. Позавчора я застала його за тим, як він витирав свої вимазані шоколадом руки об вишиті оксамитові портьєри в малому вестибюлі на третьому поверсі, і робив він це цілком свідомо й неспішно. На моє обурення він відреагував своєю неперевершеною посмішкою. «О, Фанні Функе, з Ахіма біля Бремена, що кинула школу, має слабкість до огидних гардин!»　

Це мене справді обурило. Усі гардини й подушки на цілому поверсі були пошиті з однакової тканини прекрасного брунатного кольору, розшиті матовими золотими пташками і квітами. Не треба бути професіоналом, щоб зрозуміти, наскільки коштовними вони були, навіть якщо брунатний із плином років, можливо, дещо побляк. Коли проводиш обережно рукою по оксамиту, то це майже так, ніби оксамит гладить у відповідь.　

— І взагалі, хіба це не твоя робота, тримати тут усе в чистоті, тимчасова помічнице покоївки, Фанні Функе з кумедними веснянками? — запитав Дон.　

Позавчора, власне, я ще не мала доглядати за дітьми, а була закріплена за прибиранням.　

— Як ти думаєш, скільки грошей кожного року залишає тут мій тато? І як ти гадаєш, кого звідси швидше викинуть — тебе чи мене? На твоєму місці я б радів, що це тільки шоколад, і намагався б якнайшвидше вивести плями, поки панна Мюллер знову не почала читати тобі Левитів^[1]. — І звідки він тільки знає такі вирази? Навіть моя бабця вже так не говорила.　

— А я б на твоєму місці якнайшвидше втікала, поки не отримала по задку, — не забарилася я з відповіддю, але Дон уже почвалав, шкірячись і добре розуміючи, що переміг.　

Панни Мюллер, готельної економки, я боялася ще дужче, ніж його. Відтираючи від оксамитової портьєри шоколадну пляму, я. дійсно була трішки вдячною за те, що це всього лише шоколад.

— На кого тут зараз розсердяться, то це на тебе, — сказав Дон, лижучи своє морозиво. — Ти фліртувала з тридцятивосьмирічним вусанем Яромиром Новаком замість того, щоб слідкувати за дітьми. Це я можу засвідчити.　

— Я не фліртувала, — одразу уточнила я. — Я тільки хутко допомогла Яромиру розплутати в’язку гірлянд. Що цілком належить до кола моїх обов’язків.　

Я ж бо не була тільки нянею. Згідно з посадовою інструкцією практикантка була «дівчинкою-на-побігеньках» та «завжди-готова-підмінити».　

Дон похитав головою:　

— Ти сміялася, закладала пасмо волосся за вухо, демонструвала свою шию, а це все — жести, характерні для самиці в період спаровування.　

— Нісенітниця! — роздратовано сказала я. Яромир застарий для мене і має в Чехії дружину та дітей, яких дуже любить. — Та навіть якби він був на 20 років молодшим холостяком, я б однаково з ним не фліртувала. Я б у принципі не фліртувала. Я вважаю саме слово «фліртувати» жахливим. Зреш… — я замовкла на півслові. Вираз Донового обличчя показував, якою мірою його потішало те, як палко я себе захищала. Це вкотре йому доводило, наскільки серйозно я його сприймала.　

Це було, мабуть, останнє, що я хотіла йому повідомити.　

— То що тепер? Ти бачив близнюків чи ні? — спитала я різко.　

Дон одразу змінив свою тактику.　

— Я навіть знаю, де вони заховалися. — Він глянув на мене таким довірливим поглядом, що сам Бембі йому б позаздрив. — Я тобі скажу, якщо ти мене гарно попросиш.　

— Будь ласка, — сказала я всупереч своїм переконанням.　

— Скажи двічі, — зажадав Дон.　

— Будь ласка, будь ласка, — сказала я, скрегочучи зубами.　

Дон утішено розреготався:　

— Я тобі відкрию таємницю, чому ти така погана няня: ти не випромінюєш справжнього авторитету. Діти таке відчувають.　

— А я тобі відкрию таємницю, чому в тебе немає друзів: ти не випромінюєш справжньої доброзичливості. — Це в мене вирвалося ще до того, як я встигла усвідомити, наскільки образливо це було. Я присоромлено прикусила губу. Я, певно, все-таки найгірша няня на світі, якщо встигла спершу загубити двох шестирічних мух тільки тому, що на мить відвернулась, а потім відчула потребу власноруч придушити цього Бембі. І взагалі мені видається, я отримала місце практикантки в готелі лише тому, що розповіла про досвід догляду за двома своїми молодшими братами, чим справила враження людини, яка любить дітей і вміє першокласно з ними поводитися.　

— Ауа! — Ще трішки бракувало, щоб Дону вдалось зі своїх саней поставити мені підніжку. Та я прослизнула повз --">

Пожертвовать