Скіфська одіссея [Ліна Костенко] (fb2) читать постранично, страница - 4

class="book">Був Геродот в історії Монбланом.

Багато знав кривавих епопей.

Та Віслу звав по-грецьки — Ериданом,

Святі Шляхи у нього — Ексампей.

Він тут бував — і в Геррах, і в Гілеї,

знав ріки — Герр, Тірас і Танаїс.

І під свої античні пропілеї

все у своїй транскрипції приніс.

Ішов у мандри у період літній,

де на волах, де пішки, де човном.

Тоді був скіфський цар неповнолітній,

а він знайомий був з опікуном.

Знав городища, і степи, і плавні.

Чув цілий хор людських різноголось.

Та вище, де Дніпро не судноплавний,

і Геродоту буть не довелось.

Віки мовчать. Душа не б’є на сполох.

Порожніх слів намножилась лушпа.

І тільки час від часу археолог

якесь віконце в правду прокопа.

Наука вглиб, і праця титанічна.

Загадка, не розгадана здавен, —

чи це була експансія етнічна,

чи це союз споріднених племен?

Це люд місцевий чи це люди східні, —

у цьому вчені теж неоднозгідні.

Та тільки хто б на чому не спинився,

яких припущень ми б не спорудили, —

коли цим горам Київ ще й не снився,

тут люди вже на мамонта ходили.

Коли в лісах ревли іще буй-тури, —

Дажбогу сонце приміряло німб,

і люди чорноліської культури

жили, співали, сіяли свій хліб.

Які б тут не були стовпотворіння,

хто б звідки не накочував сюди,

а люд був корінний тут, бо коріння

в такому грунті глибоко сидить.

Тут землі щедрі. Тут річок без ліку.

Всіляки руди в надрах залягли.

І через те отак тут споконвіку —

життя і смерть на відстані стріли.

Які тут не прокочувались орди!

Яка пройшла по землях цих біда!

Мечем і кров’ю писані кросворди

ніхто уже повік не розгада.

Немає дат, немає фактів голих,

усе дійшло у вимірах легенд.

Але в курганах скіфських — не монголи.

На пекторалі — теж не Орієнт.

Повірить можна в будь-яку легенду.

Теорій напридумувать за трьох.

Не можна брати істину в аренду

і сіяти на ній чортополох.

В цілому ж скіфи — воїни, мужі,

ходили в битви, а не в грабежі.

І хоч було в них війська не мільйон,

не переміг їх сам Зопіріон.

Хоча був ласий до таких земель,

щоб їх перетворити на колонії,

не той Пилип, що з конопель,

а той Філіпп, що з Македонії.

Персидський цар, скоривши Вавілон,

пішов на них, — це був могутній Дарій.

Повівши військо степом напролом,

за тиждень був готовий на гербарій.

На цей раз скіфи одступали,

бо ворогів було як мли.

Ковтнули Дарія степами,

а потім вроздріб потовкли.

Були в бою несамовиті.

Носили панцирі і світи.

На литках поножі ольвійські,

шоломи часом іллірійські.

Варили бринзу. Ждали паші.

По сіль ходили в той же Крим.

А хто з одної випив чаші,

той був навіки побратим.

Щоб з’ясувати справи всі ці дальні,

символіці належне віддамо.

Поглибивши контрасти соціальні,

їм з неба впало також і ярмо.

Хто мав худоби тисячу голів,

а хто плуганивсь парою волів.

Були й раби. Рабами торгували.

І серед них філософи бували.

Наприклад, Біон був Бористеніт,

котрий любив на площі гомоніть.

І він був раб, і батько був рабом,

і довелось нелегко їм обом.

В порту почавши із соління риби,

він був засновник жанру діатриби.

Втонули в часі імена митців,

і те ім’я, що мало буть крилатим.

Колись було сім грецьких мудреців —

з них Анахарс був скіфом, паралатом.

Про скіфів добре згадував Есхіл.

В Гомера є, що скіфи — справедливі.

В цьому краю царів і пастухів

суворі люди, горді і вродливі.

Любили степ, і волю, і пісні.

Приносили присягу при вогні.

Стріляли з лука, билися мечами.

Зі списа їли здимлений шашлик.

Недаром "скіф" колись і означало —

суворий, грізний, воїн-степовик.

Послів приймали закордонних.

Царівен видавали за моря.

Також дочка царя Ассаргадона

була жоною