Фіаско [Станіслав Лем] (fb2) читать постранично, страница - 3

озвався Ґоссе. — Не дійшли до Ґрааля.

— Не двоє, а троє, — понуро заперечив Лондон.

— Місяць тому, — вів далі Ґоссе, — ми отримали транспорт — нові Діґлатори. Шість штук для Ґрааля. Там не змогли прийняти кораблів, бо не встигли знову забетонувати космодром. Коли приземлився перший контейнеровоз, «Ахіллес», вагою дев’яносто тисяч тонн, плити потріскалися, хоч їх і прийняла комісія. Добре, що хоча б корабель не перевернувся. Його витягали з провалу й перевозили до верфі дві доби. Терміново залили провал цементом, виклали вогнетривкою основою та відкрили порт. Але ці Діґлатори залишилися в нас. Експерти визнали, що перевозити ракетою їх не варто, та й, зрештою, капітан «Ахіллеса» — Тер Леоні. Де там йому було перевозити дев’яностотисячник за сто миль з Ґрааля сюди. Таке громаддя! Марлін прислав двох найкращих водіїв. Минулого тижня вони перевезли дві машини до Ґрааля. Діґлатори вже там працюють. А позавчора ті ж самі люди повернулися до нас вертольотом, щоби забрати інші машини. Вирушили на світанку, вдень проминули Великий Шпиль, а коли почали спускатися з нього, зв’язок урвався. Ми втратили багато часу, бо від Шпилю їх мав «вести» сам Ґрааль. А вони думали, ніби водії не відповідають, бо опинились у нашій радіотіні.

Ґоссе розповідав про це спокійно й монотонно. Лондон стояв спиною до вікна. Пілот слухав.

— Тим самим вертольотом прилетів з операторами й Піркс. Посадив свого «Ґуллівера» на Ґраалі й хотів зустрітися зі мною. Ми з ним давно знайомі. Вертоліт мав забрати його ввечері, але не прилетів, бо Марлін усі машини вислав на пошуки. Піркс не хотів чекати. Або не міг. Мав завтра стартувати й хотів бути присутнім при перевірці корабля. І мені довелося дозволити йому повернутися до Ґрааля одним із Діґлаторів. Я взяв з нього слово, що він ітиме південною трасою, хай довшою, але без провалин. Він пообіцяв, але не дотримав слова. Я бачив на ОПС, як Піркс спускавсь у кратер!

— А що це таке — ОПС? — озвався пілот.

Він був блідий, на чолі виступили краплі поту.

Пілот чекав на відповідь.

— Орбітальний патрульний супутник. Пролітає над нами щовісім годин, саме тоді я отримав від нього зображення. Піркс зійшов униз і зник.

— Піркс? — пілот пополотнів. — Командор Піркс?

— Так. Ви з ним знайомі?

— Чи ми знайомі?! — скрикнув пілот. — Я служив під його керівництвом. Стажером. Він підписав мій диплом... Скільки разів Піркс виходив живим з найгірших... — пілот не договорив. Скипів від обурення. Обіруч ухопив шолом, ніби хотів пожбурити ним у Ґоссе. — Як ви дозволили йому самому йти в Діґлаторі? Як ви могли? Адже він — командор дальніх польотів, а не якийсь водій...

— Піркс добре знав ці машини, коли ви ще пішки під стіл ходили, — заперечив Ґоссе.

Він, певно, хотів захиститися від звинувачень.

Лондон із кам’яним виразом обличчя підійшов до моніторів, перед якими з навушниками на шиї сидів Ґоссе, й витрусив у нього під носом попіл з люльки до порожнього алюмінієвого бака. Потім розгублено глянув на люльку, а тоді стиснув її з такою силою, що вона тріснула навпіл. Викинув уламки, повернувся до вікна й закляк, сплівши руки за спиною.

— Я не міг йому відмовити... — озвався Ґоссе.

Було зрозуміло, що він звертається до Лондона, але той ніби не чув його — дивився крізь вікно, як клубочаться й міняться пасма рудого туману. Час від часу лише ніс ракети виринав з імли.

— Ґоссе, — раптом озвався пілот, — дайте мені машину.

— Не дам!

— Я маю посвідчення оператора тисячників.

Очі Ґоссе на мить спалахнули, проте він повторив:

— Не дам. Ви ніколи не працювали на Титані.

Пілот, нічого не відповівши, мовчки почав скидати скафандр. Відкрутив широкий металевий комір, повідстібав гачки на плечах, розпустив змійку, сягнув рукою за пазуху і витягнув потерте шкіряне портмоне. Наплічні сегменти скафандра розійшлися, наче розрізані. Він підступив до Ґоссе і почав по черзі викладати перед ним папери:

— Це з Меркурія. Я водив там Біґанта. Японська модель. Вісімсот тонн. А ось дозвіл на управління тисячниками. На Антарктиді я свердлив материковий льодовик шведським льодоходом, Кріоператором. А ось фотокопія диплома з Ґренландії: друге місце у змаганнях. А це — з Венери.

Пілот кидав папірці та фотографії, мовби козирні карти.

— На Венері я був з експедицією Голлея. Оце мій Термопед, а це — мого колеги, змінника. Обидві моделі непогані. Тільки режим кліматизації не тримався.

Ґоссе звів на нього очі:

— Але ж ви пілот?

— Перекваліфікувався. Саме в командора Піркса. Служив на його «Ґуллівері». Спочатку командував буксировозом...

— Скільки вам років?

— Двадцять дев’ять.

— Коли ж ви все це встигли?

— Якщо хочеш — встигнеш. Зрештою, водій планетарних машин опанує будь-яку нову модель упродовж години. Це все одно, що пересісти з мопеда на мотоцикл, — пілот замовк.

Мав іще пачку фотографій, але не витягав їх. Зібравши з пульта розкидані папери, засунув їх назад у портмоне і сховав до внутрішньої кишені. --">

Пожертвовать