Той, хто переміг смерть [Ruslan Barkalov] (doc) читать постранично, страница - 5

жодного чіткого доказу, через що я міг би так скарати,– спитав правитель,– я покараю його батогами і відпущу.
– Ні, він має померти !Розіпни його!
– Відведи в’язня до середини,– звернувся правитель до сотника.
У внутрішньому подвір’ї твердині серде інших будівель знаходилася й кімната для покарання, так звана Преторія. Її назва походила ще й від того, що у внутрішньому подвір’ї розміщувалися воїни-преторіанці. Пилат підійшов до в’язня. Він довго вдивлявся в Ісуса. Потім щось довго шепотівся із сотником, а тоді, звертаючись до нього, запитав:
– То ти справді є Царем юдейським?
Ісус йому відповів:
– Це ти так сам говориш, чи тобі інші про мене так розказали?
– Ну то це правда і ти все-таки цар? – перепитав Пилат.
– Ти говориш, що я цар! – відповів Ісус.– Я прийшов у світ, щоб свідчити про істину.
– Ну то що ж таке ця істина? – спитав Пилат і додав,– ось дивися – твій народ тебе відрікся і просить тебе покарати. Чому?
– Бо якщо би моє царство було від цього світу, то слуги мої воювали б за мене і не віддали б мене їм в руки, ані тобі. То ж той, хто видав мене тобі, має тяжчий злочин.
– Що ж …– задумливо мовив правитель. Він зрозумів, що розмову скінчено.
На його віку бували різні випадки. Він не раз бачив різних «месій-повстанців». Але коли справа приходила до смертної кари вони різко мінялися; просили, ба навіть іноді благали про помилування. Інші плакали, говорили все, що завгодно, аби лише їх залишили живими – а цей ні. Він зовсім інакший. Не схожий на жодного із злочинців. Він свідомо розуміє, що говорить. А головне як він це робить – без найменшої злості чи ненависті, без погорди до тих, хто його обвинувачує. Що ж це за такий чоловік дивний.
Хоч як він хотів відпустити цього Юдейського вчителя, однак, той сам ніби навмисне не йшов на будь- які діалоги з ним. Пилат розумів, що в справі дедалі більше наростає конфлікт. Тому він наказав віддати Ісуса на катування.
Цей процес проводився тут же у Преторії. Воїни роздягли в’язня і, прив’язавши до стовпа, котрий стояв посередині, почали бити різками та скорпіонами, котрі впинаючись в тіло людини, виривали з неї м'ясо, живу плоть, завдаючи в’язневі не людських болів. Батоги чи скорпіони мали на кінчиках прив’язані до шнурків камінці, або спеціальні кігті, що, впиваючись в тіло, виривали м'ясо зі шкірою. Тіло людини ставало неначе суцільна рана, а її колишня форма втрачалась назавжди. Ця форма катування застосовувалася до в’язнів, котрі мали за собою великі злочини. Людина, котра проходила ці форми знущання навіть якщо й залишалася в живою, то ставала назавжди калікою з фізичними і психічними травмами. Тіло Ісуса покрилося першими слідами від різок. Було видно, як він щось шепоче. Ні, він не просив помилування і не кляв своїх катів. Але що ж шепотів цей юдейський Равві. Але катів це мало хвилювало. Вони «сумлінно» виконували свою роботу.
Тепер Пилат сидів на своєму кріслі і мав остаточно вирішити долю чоловіка, з котрим ще не так давно говорив.
– Ви добре знаєте, що на ваше свято я маю добрий звичай відпускати одного вашого в’язня,– звернувся правитель … Але народ перебив його і почав кричати:
– Бар Аббу ! Відпусти нам Бар Аббу! Верни Бар Аббу!
– Приведи того в’язня,– звернувся Пилат до Корнелія.
За кілька хвилин на балконі з’явилась постать зв’язаного Бар Абби17, котрого вело двоє воїнів. Його страшний погляд проникав наскрізь і вбивав своєю ненавистю до всього живого. Це була людина, котра усвідомлювала, що життя її вже скоро скінчиться. Йому ще не було і сорока років. Порваний одяг, розпатлане волосся, скуйовджена борода – все в ньому виказувало, що це не розкаяний злочинець і вбивця. І от тепер він стоїть перед народом на суді. Ще зовсім недавно він був відомий своєю жорстокістю і наводив страх. І от тепер він просто злочинець, котрого чекає смерть. Ще зовсім не так давно він був шанованим серед золотів і був одним із вождів, що мали вчинити повстання, а тепер?
Тепер він ніхто – просто злочинець, що чекає свого вироку. Скоро буде проголошено, що він засуджений до смерті через розп’яття і все. Його життя скінчилося. Все скінчено. А ще кілька днів тому він був на волі. Але жадоба слави спровокувала його на той вчинок. Він із ще кількома чоловіками вчинили заколот в місті. Повстання так і не вдалося. Тепер всі вони чекають на свій засуд. Їх чекає на смерть. Зараз лише прозвучить вирок Пилата і…і все. Єдиний шлях за місто. А там його розіпнуть на хресті і залишать повільно вмирати в муках.
Однак щось тут не так – народ кричить розіп’ясти якогось Ісуса, а його відпустити. Той самий народ, що кілька днів тому його не хотів підтримати, сьогодні хоче його звільнити. І навіть первосвященики стоять на чолі цієї юрми.
– То кого, отже, я маю відпустити,– питає Пилат,– Бар Аббу чи Ісуса, що звете його царем Юдейським?
– Верни нам Бар Аббу! Відпусти Бар Аббу! – почав кричати народ.
Ця мить для Бар Абби була ніби тріумфом. Він почав себе відчувати ніби переможцем. Так ніби він переміг і --">

Пожертвовать