Конкістадор [Федеріко Андахазі] (fb2) читать постранично, страница - 3

більшістю наймудріших. Тепек був мудрець не за званням: саме він винайшов мережу гребель, які захищали острів від повені. Саме він вигадав розділити пагорб Чапультепек, з’єднавши його частини мережею підземних тунелів, щоб унеможливити проникнення ворога чи відрізати шляхи відступу, коли він опиниться всередині. Тепек був справжнім нащадком Анауака, «людини води», одержимий ідеєю сприяння гармонійному існуванню озера та міста.

Утім, зовнішність Тепека, чиє ім’я означало «підгорок», геть не відповідала такому йменню. Він був украй худорляво-струнким чоловіком. Зате ніс мав приголомшливо великий: продовгуватий, горбатий, з великими ніздрями, — такий ніс надавав йому величного вигляду й свідчив про древній тольтекський родовід, що викликало у всіх пошану. Волосся у Тепека було сріблясто-сиве, пряме-прямісіньке й до того довге, що старий міг би вкрити ним груди та спину цілком. Зазвичай він вплітав у волосся стрічку. Незважаючи на своє становище у суспільстві, Тепек одягався невибагливо: лише шкіряна пов’язка на стегнах, сандалі з воронячої шкіри та намисто на грудях. Свій мідний нагрудник та високий головний убір з різнобарвного пір’я він добував лише тоді, як мав намір іти на Раду мудреців.

Старий Тепек не був прихильником людських офір, хоча й не міг показати цього на людях. Ось і зараз, спостерігаючи, як чотирьох вибраних ведуть до ритуального каменя, член Ради ніяк не міг утамувати свій жаль — надто прикро було за хворобливого на вигляд хлопчика, якому ще й двох рочків не виповнилося. Тепек завжди намагався зробити все, що міг, аби зберегти життя наймолодшим, але цього разу жодної поблажливості від жерців годі було сподіватися. Він побалакав з кожним з них, та вони були непохитними: настав час посухи, а бог дощу вимагає, щоб жертвували малюків.

Хлопчина дріботів бруківкою у супроводі жерця, що тримав його за руку. Він ішов непевною ходою, як і решта дітлахів його віку, але поза тим малюк був явно хворий — про це свідчило роздуте черевце й вираз болю на обличчі. Малюк щойно навчився ходити, але його перші кроки стануть й останніми. Слідом за жерцем та хлопчиком крокували холості парубки — таж вони жертвують себе богам самохіть. Цілісінький рік вони насолоджувались вишуканими частуваннями, бенкетами й дарунками, цілий рік провели в оргіях з незайманими дівчатами й тепер мали покласти життя як розплату за відпущені їм насолоди. Утім, їхнє становище годі було зрівняти із долею дитини, котра не мала змоги обирати власну долю. Хлопчик, прикрашений пір’ям і вдягнений у барвистий одяг, ішов дорогою, приголомшено роззираючись, гадки не маючи, що чекає на нього за кілька кроків.

Жерці закружляли в обрядовім танку перед натовпом, що гуртувався навколо жертовного каменя, одноголосно вигукуючи ім’я бога війни. І нарешті хлопчика поклали на вилощену кам’яну поверхню, й один із жерців здійняв над ним руку, що тримала гострий ніж.

Стерв’ятники, наче сп’янілі, достоту як і люди на площі, хиталися з боку в бік. Імператор, що сидів на кам’янім троні, вже замірився дати сигнал до початку жертвоприношення.

2 Вибраний

Тієї миті, коли мали встромити ножа у плоть дитини, старий Тепек, зістрибнувши з помосту, де мали перебувати лише члени Ради мудреців, здійнявши жезл, вибіг на середину храму й, з невластивим для його віку завзяттям збігши сходами піраміди, схилився усупереч усім правилам церемонії до ніг імператора. Юрба завмерла. Вартові стояли непорушно, чекаючи наказу: ще ніхто й ніколи не наважувався на таке нахабство. Старий, шанобливо схилившись і не дивлячись імператорові у вічі — це було підданим суворо заборонено, — звернувся до нього твердим голосом. Вказавши на дитину, Тепек заявив, що це знесилене пузате опудало — замала офіра для богів, що цей пожертвуваний малюк, можливо, розлютить Уїцилопочтлі, бога війни, і що він виплюне його знову на місто у вигляді виразок, напастей та повеней.

— Він принесе Теночтитлану лише нещастя, — насамкінець мовив старий.

Якби такі слова злетіли з вуст когось іншого, Ашаякатль негайно наказав би покарати нахабу. Але коли таке промовляє чоловік, якому імперія так багато чим зобов’язана, — мимохіть доводиться замислитись. Жрець із ножем у руках закликав імператора не зважати на слова старого. Він уже був ладен прошити ножем крихітні груди, серце в яких калатало часто-часто. Натовп у відповідь на слова жерця відгукнувся одноголосно. Ніж уже був за два пальці від запаленого черевця, коли Ашаякатль наказав жерцеві зупинитись. Стерв’ятники розпачливо спостерігали, обурено клекочучи. Жрець, підійшовши до імператора, намагався переконати його, що хай який шанований є смертний, що просить про милосердя, його прохання виконати неможливо.

— Я прошу не через співчуття, — заперечив старий. — Навпаки, було б невиправним блюзнірством жертвувати богам дитину, яка цілком очевидно нездужає.

Жерця звали Тапацоллі, що означає «пташине