Зрада [Адам Пшехшта] (fb2) читать постранично, страница - 2

Офіцер подякував їй посмішкою і почекавши, поки та зачинить двері, повернувся до Наркєвича, який сидів трохи збоку.

-- Здається, Ви мені винні якесь пояснення, -- заявив він. – Що відбувається?

-- Не розумію…

-- Все Ви чудово розумієте, -- відповів холодно Кроне. Життєрадісний вираз обличчя, який він продемонстрував медсестрі, зник немов задуте полум‘я свічки.

-- Жандарми? – пирснув невеселим сміхом. – Важко припустити, що вони шукають дезертирів чи п‘яних солдатів у лікарні, отже залишається тільки одна можливість…

Він зупинився, затискаючи зуби. Відразу після польсько-більшовицької війни було створено особливий підрозділ жандармерії, складений з солдатів, які крім того, що відзначилися в бою, вирізнялися неординарною вразливістю на дію одичних апаратів. Досвідчені, з надлюдською швидкістю, силою і координацією рухів, вони становили еліту польської армії. І приділяли їх виключно до найважчих завдань. Наприклад, для охорони осіб, яким загрожував ворожий напад.

-- Що трапилося? – запитав знов Кроне. – Хто і навіщо наказав охороняти Вас?! Чи вони охороняють мене?

Наркєвич опустив очі, щоб уникнути погляду офіцера, простягнув руку по цигарки на столі, закурив, не питаючи дозволу, а тоді поглянув невидячим поглядом у вікно, що виходило на подвір‘я.

-- Їх прислав Маршал, -- пояснив нарешті. – Вони повинні не стільки охороняти Вас, як стежити за Вами. Я намагався вилікувати Вашу ногу, -- він виконав недбалий жест в бік забинтованої кінцівки Кроне. – На жаль, це неможливо. На Вас неможливо одично вплинути. Але раніше Ви чудово реагували на такі процедури! Тоді в Мінську, ота машина… “Агонія”… Вони, мабуть, заблокували Вас. Але яким чином? Це вище мого розуміння, я й припустити не міг, що таке взагалі можливе.

-- Заради Бога, як заблокували?! – гаркнув “двієчник”.

-- Ви знаєте, що мій гомеостат діє на глибшому ніж фізичний рівні?

Кроне мовчки кивнув головою, теж дістав цигарку.

-- Ви чули про гіпноз?

-- Навіть раз бачив, у цирку, -- процідив офіцер, намагаючись зберегти витримку. – Що це має спільного з моєю ситуацією?!

-- Вони застосували до Вас апарат схожий на мій гомеостат. Я гадав, що такий існує тільки один у світі, -- сказав безпорадно Наркєвич. -- Правду кажучи, їхній кращий, набагато кращий… Ймовірно вони запрограмували Вас, випалили в мізках якийсь наказ. Ні, я не знаю, про що в ньому йдеться! – він підняв руку, побачивши, що Кроне хоче його перебити. – І заблокували, щоб ніхто його не скасував. Це означає, що Ви цілковито “закриті” на одичні стимули. Жоден одичний прилад не може поставити Вам діагноз, чи вилікувати. Зрештою, Вас не тільки не можна лікувати, але і вбити таким чином. Так, я спробував і це! – визнав він з ноткою відрази до самого себе. – За особистим наказом Маршала…

В кімнаті запала смертельна тиша. Кроне похитав головою, як боксер, що пропустив нокаутуючий удар.

-- Мені не довіряють, -- сказав він з безмежним здивуванням. – Не довіряють…

-- Це не так, -- Наркєвич скривився. – В “Двійці” за Вас зараз відбуваються страшні бої. Є такі, що вважають – це все дурня, а в найгіршому випадку провокація росіян. Вони припускають, що більшовики могли заблокувати Вас, але не були б в стані запрограмувати…

-- Що ще за програмування? – насупив брови “двієчник”. – Щось типу гіпнозу?

-- Швидше постгіпнотичне навіювання, -- поправив лікар. – Тільки набагато сильніше, і діє на всіх.

-- Не зрозумів?

-- Це доволі складно. Хай йому чорт… Мені треба випити, -- зітхнув Наркєвич.

Кроне поглянув на нього здивовано – науковець ніколи не проявляв нахилу до міцного алкоголю, але ситуація була далеко не нормальна. Очевидно, не дивлячись на впевненість, що росіяни провели якісь маніпуляції з Кроне, виконання наказу маршала дорого йому обійшлося.

-- Вартовий! – покликав офіцер неголосно. На порозі негайно з‘явився чоловік у формі жандарма.

-- Сержант Маруня з‘явився…

-- Не потрібно цього цирку, -- перебив його Кроне. – Чули, що попросив професор, постарайтеся щось організувати.

Сержант зміряв його дещо глузливим поглядом, але старанно клацнув каблуками і вийшов у коридор, за мить вони почули, як той з кимось розмовляє.

-- Це займе трохи часу, -- пояснив “двієчник”. – Він повинен спочатку здати пост.

-- Не зрозумів?

-- Він не залишить Вас сам на сам з потенційним вбивцею…

Йодко-Наркєвич виразно почервонів.

-- Я не думаю… -- почав він.

-- Такі в нього накази, -- перебив його Кроне. – Нема про що говорити. Але повертаючись до справи, на чому може полягати оте програмування?

Старший чоловік затиснув губи, з хрустом сплів пальці обох рук.

-- Ніхто не