Лише секунда [Олексій Геращенко] (fb2) читать постранично, страница - 2

несподівано побачив дещо, чого спершу не помічав. Здавалося, тут мала би бути якась крамничка, але жодна вивіска не позначала її, а крізь запорошене скло не виднілося полиць для товару, а отже — не зрозумілий був і рід діяльності цього закладу. Незнайомець повагався кілька секунд, а потім упевнено ступив у відчинені двері.

Усередині на нього чекала приємна півтемрява. Яскраві промені літнього дня ніби не могли пробратися сюди. Така різка зміна освітлення виявилася несподіваною для очей, і якусь мить Незнайомець не міг намацати поглядом предмети навколо себе. Але поступово очі звикали до сутіні, щільні потоки повітря прозорішали, і приміщення, в яке він увійшов, наповнювалося змістом. Невелика кімната, розділена навпіл темною дерев’яною перегородкою. Стіни пофарбовано в світло-коричневий колір. Дерев’яна підлога глухим звуком відлунювала кроки. Навпроти входу на стіні висів великий старий годинник. Схоже, він не працював: мала стрілка подолала цифру шість, а велика зробила рівно чверть повного обороту. Великий пухнастий білий кіт дрімав на краю прилавка, підібгавши під себе передні лапи. Коли Незнайомець увійшов, кіт ледь помітно здригнувся від звуку його ходи, ніби до нього докотилася хвиля повітря, піднята ходою Незнайомця, злегка підвів голову і розплющив вузенькою шпаринкою праве око. Ліве залишалося заплющеним. Не виявивши нічого гідного уваги, кіт знову поринув у дрімоту. З-за прилавка визирали тьмяні промені теплого жовтуватого електричного світла. Незнайомець зробив два кроки до них.

Прилавок виявився досить високим. Лише набли­зившись, Незнайомець побачив, що за ним стояв чорний письмовий стіл. За столом на чорному стільці сидів літній чоловік, вбраний у сірий вовняний костюм, занадто жаркий для літньої погоди, але доречний для прохолоди цього приміщення. Сиве волосся зачесане назад,окуляри з великими скельцями зсунуті на кінчик носа. Чоловік зосереджено читав якусь товсту книжку, водячи вказів­ним пальцем по сторінці. Раптом він зупинився, зітхнув, закрив книжку, поклав її на стіл і підвів очі на Незнайомця.

— Доброго дня! — привітався Незнайомець.

— Добрий день, — вимовивши останнє слово з дещо запитальною інтонацією, відповів чоловік.

— Вирішив зайти подивитися, що тут у вас, — із ввіч­ливою посмішкою продовжував Незнайомець.

— Тут у нас крамниця, — сказав чоловік і, трохи вага­ючись, продовжив:— Її заснував мій прадід Джордж Кедді, і відтоді це родинна справа. Мене назвали на честь прадіда Джорджем, і я працюю тут продавцем.

Незнайомець мимоволі розсміявся.

— Я не бачу у вас тут тканин, тож ви, напевно, не шиєте одягу. Тут не пахне свіжим хлібом, овочі не розкладені у кошиках. Тут, очевидно, не продають церковне начиння. Я не відчуваю запаху шоколаду і не бачу діточок, які заглядають у вікна і розглядають привабні цукерки. Тут взагалі немає нічого! А ви працюєте тут продавцем. Що ж ви продаєте?

Джордж Кедді зняв окуляри, покрутив їх у руках, уважно дивлячись на Незнайомця, а потім поклав на книжку на столі.

— Я — продавець бажань.

— Продавець бажань? — Незнайомець здивовано звів брови і голосно розсміявся.

Відсміявшись, він пильно подивився на продавця, очікуючи на спростування. Але той дивився на нього ціл­ком серйозно.

— І як йдуть справи? — поцікавився Незнайомець.

— Непогано, але, схоже, скоро доведеться згортати справу.

— Чому ж?

— Розумієте, — зітхнув продавець. — Це виключно родинна справа. Так заповідав мій прадід. Однак її більше нікому продовжувати.

Незнайомець помовчав деякий час, а потім повів далі:

— І все ж, я не розумію, як це працює?

— Усе надзвичайно просто. Ви загадуєте бажання, розраховуєтесь із продавцем — і отримуєте виконання свого бажання. Усе так само, як у звичайній крамниці.

Незнайомець не сприйняв ці слова серйозно і чекав якогось підступу. Однак ситуація його цікавила, тож він оперся на прилавок, зняв капелюха і поклав його поруч, потім присунувся ближче до продавця.

— І де ж ваші покупці?

— Розумієте, є певні правила, — відповів Джордж. — Річ у тім, що одна людина може придбати лише одне бажання. Після цього за жодних обставин вона не зможе звернутися сюди. Проте це бажання здійсниться обов’язково. Усі жителі містечка вже скористалися своїм правом, а інші люди, як розумієте, потрапляють до нас нечасто.

— Але я не розумію, — трохи роздратовано відповів Незнайомець. — Я не помітив у вашому містечку нічого незвичайного. Так, воно виглядає дещо старомодно. Таке враження, ніби я здійснив подорож у часі. Або сам час зупинився тут перепочити та вирішив залишитися. І все ж ваше місто виглядає буденним і геть не схожим на таке, де люди мають можливість виконати будь-яке своє бажання. Як так могло статися?!

— Розумієте, як виявилося, з бажаннями відбуваються дивні речі, — зітхнув Джордж Кедді. — Часто люди за­га­дують те, що для них важливо сьогодні. А потім виявляється, що вони цілком